Сонет 19
Микола Мотрюк
Морозе, чом ти часу тік мій зупинив.?! Бархани білії, спаліть печаль ворожу.!! Коли дівчину бачу ту, — очей не звожу... Дарма в своє я серце двері прочинив... О, Господи, чом про кохання я просив.?! Хотів би я про все забуть... але не можу... Від повені не змайструвати загорожу... Невдалий постріл лучника мене скосив... За хліб свій каменем у спину розплатився... Фортуна незлюбила..? Може хто прокляв..? Ні!! Це моï' тяжкí провини й беззаконня... Чому ж іще я змалку Богу не молився? Чом в день святий на Літургії не стояв? За що батькам журбою заплатив й безсонням..? О, Хрúсте, я там був серед людей, дивився... Я — той Пилат, я — воїн... я Тебе розп'яв... Прости... Як блудниця, приношу благовоння... 19.02.21
2021-07-10 13:21:49
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Вірш до самої душі🙃
Відповісти
2021-07-10 13:38:33
1
Ріна Беррі
В саме серденько 💛
Відповісти
2022-12-08 21:55:24
1
Інші вірші поета
*** Тріолет 42 Сонет 34 Тріолет 51
Інші поети
Slava Tayon
@she_licks_my_hearts_desire
Любов
@lyubov_gladunyak
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9067
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12090