Сонет 15
Микола Мотрюк
П’є спрагло сонце вранішній туман, Вчорашнє ще з зорею догоріло… Не зцілить день новий глибоких ран, Мороз не забере, що наболіло… Лишилось стерня, де колись був лан, Де мак червоний цвів й пшениця спіла… Востаннє бачив твій дівочий стан, Коли журавкою ти ввись злетіла… Я не забуду блиск твоїх очей, У світлі місячнім серед алей… Надії не осушиться джерельце… Я пронесу кохання крізь віки… Чекатиму, й лічитиму зірки… Поки не перестане биться серце… 27.10.20
2021-07-10 13:09:52
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
Мені Ваш вірш нагадав фільм "Пам'ятна прогулянка", буквально сьогодні його передивлялася. Вмієте зачепити за живі струни душі👍
Відповісти
2021-07-10 14:46:03
1
Merian Varner
Просто вав 😍
Відповісти
2023-08-31 17:11:35
1
Микола Мотрюк
@Merian Varner Спасибі...
Відповісти
2023-08-31 17:54:23
Подобається
Інші вірші поета
Тріолет 6 Тріолет 24 Тріолет 18 Сонет 20
Інші поети
Plzdrinkmypapaaa
@Plzdrinkmypapaaa
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12497
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1312