Не мовчати...

Lemonadka

Все... Досить... Скільки можна, Тримати це все у собі. Так кожний день собі говорю, Роблю ж все зовсім навпаки. Не стану я жалітись, нащо, Хіба ж комусь це до душі? У кожного свої проблеми, І точно більші ніж мої. Що ж скажеш ти, доволі просто, Так викласти усе на стіл. Як за вечерею так влучно, Лиш не зіпсути апетит. Поволі я все відпускаю, Егоїстично рвусь вперед. А раптом моя думка вірна, Затримаю її на мить. Скажу комусь, що так тривожить, Одразу ж зникну в тінь. А потім увірвусь в чийсь спокій, І розкладу свої думки. Нам так кортить почути правду, Але без болю і жалю. Та тільки слів бракує часом, В моменти правди без брехні.

2020-11-23 17:29:44

1

0

Схожі вірші

Всі

12

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

85

4

8377

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10920