Запал свій витрачають українці на боротьбу і славу
Andrii Katiuzhynskyi
Запал свій витрачають українці на боротьбу і славу, На перемогу сил не залишаючи свою; Якщо ж вдається все-таки перемоги в бою, В нас сил не вистачає об'єднатися і утворить державу. Господь нарешті нам державу дарував За ріки крові й сліз, що ми віками лили. Благаю, браття, вчітеся розподіляти сили, Щоби завжди перемагати, щоб ворог не перемагав!
2021-01-05 06:18:38
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, я теж на це дуже сподіваюся!
Відповісти
2021-01-05 07:52:59
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за підказку, виправив!
Відповісти
2021-01-05 07:53:39
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, радий, що сподобалося!
Відповісти
2021-04-21 12:16:40
Подобається
Інші вірші поета
Мій розум в невідоме весь закутаний Пам'яті одного поета Пасажирка вагону#2 We can't deny
Інші поети
Adara Halley
@adarahalley
tata
@tata4u
Thuy Phan
@AznSunSakura
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9158
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12385