Мій ворон
Яна Гаращук
Я бачила як темний ворон помирав. Я бачила як мучився щосили. Я бачила як голову ламав, і бачила ті сили, які ворона скосили. Я бачила як він страждав. Я бачила як помирав щоденно. Я бачила усе й не помогла. У смерті ворона я теж частково винна. Я бачила як він вставав щоранку. Я бачила як каву пив щодня. Я бачила як він себе карав, І знала, що його врятує лиш вона. Я бачила як ворон був щасливим, Я бачила його, коли літати вмів, Я бачила і мріяла трохи побути з ним. Я бачила, як її ворон кохав, Я бачила як користалась вона цим. Я бачила й ніяк не помогла, Лиш тихо заздрила, була ніким. Я бачила, як чорний ворон помирав. В один момент він став прозорим, як сльоза, Він її так палко кохав. Я бачила це і врятувати не змогла.
2023-01-28 22:05:12
1
0
Інші вірші поета
Усі мої вірші тобі Принцеса смерті Перегоріла Пишу життя
Інші поети
Vinay Deshlahare
@avin_rafael
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
5
1634
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10920