Лініями
Erebus
Міць моїх рук зжимає стілет Мої пальці направляють лезо в твоє серце. Я буду нещадним і злим Я буду жорстоким і лихим Ламати нашу любов Лопати склом крихким Із смаком гірким Я ковтаю вологі лінії з очей А ми не поряд вже скільки ночей ? Міць в моїх долонях витягає холодну сталь А ти все живеш і далі. А ти живеш хоч я вмираю Я кожну твою світлину поглядом сжираю. Я кожен раз шкіру здираю Я поглинаю Я поглинаю вологі лінії з очей А хто торкається зараз твоїх ніжних плечей ? Я вбиваю себе тримаючи цей зв'язок. Поверни мені мій стилет Я ж зовсім не твій поет. Поки я цілився ти штовхнула Тіло летить в кювет Тіло розлетілося на шматки З тіла росте гілля з нього листки Поливаючи вологими лініями з очей - твоя байдужість вбила мене силою тисячі мечей.
2022-12-07 01:07:45
3
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Н Ф
"Вологі лінії з очей " - гарна метафора
Відповісти
2022-12-26 16:03:27
Подобається
Erebus
@Н Ф намагаємося бути метафоричними , символічними , стилізованими.
Відповісти
2022-12-26 16:07:23
1
Н Ф
@Erebus Не погано виходить)
Відповісти
2022-12-26 16:24:54
Подобається
Інші вірші поета
Ні слова. Знаю. Програв.
Інші поети
Creatore di poesie
@Creatoredipoesie
Princess Mwas
@princess_mwas
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9386
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12634