La mer de l'injustice

Élodie

Assise sur une roche grise Une petite silhouette se dessine Petite, sombre, perdue et très fine Qui, doucement, en mille morceaux se brise... Des années plus tôt, elle était pleine d'amies Bien entourée, elle rêvait d'un bel avenir Jusqu'à ce que l'une d'entre elles fut forcée de partir Et les autres décidèrent de la suivre ainsi La petite fille s'exila devant la mer S'assit chaque jour sur une roche grise et lisse Cherchant désespérément de la justice Dans sa vie gâchée par le départ des êtres qui lui étaient chers Elle décida de partir tuer les responsables Se leva, marcha telle une meurtrière, sur le sable Seules ses mains lui suffiront d'armes Ce qui eut raison de ce qu'elle est à présent fut bien ses larmes Ramenant les cadavres sur sa plage adorée Elle les tua tous, seuls ses ongles l'aidèrent Dans cette rude tâche, toute sa misère Était oubliée dans le but de se venger L'opération achevée, elle retourna voir la mer Elle y vit le soleil se coucher Elle écouta son cœur frapper Comme s'il pouvait sortir de sa cage en fer Assise sur une roche rougie avec le temps Une silhouette abandonne son statut d'enfant L'ombre d'un survivant du génocide Pointe une flèche dans le dos de la jeune fille... Debout, derrière une roche autrefois grise Une grande silhouette se dessine au soleil levant Grande, sombre, observant un cadavre intriguant D'une petite fille qui se brise Jetant tous les corps à la mer Puis, comme pour justifier son crime Se noie dans les abîmes Laissant l'injustice dans l'air...

2020-10-23 07:25:48

1

0

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

2185

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12002