Цю сволоту ніякий дракон не визнає!

Часто можна почути від злих магів

Чому, ну чому все не може бути просто добре? Чому кожного разу, коли хоч щось в моєму житті стає хоча б трішки краще, знову починається... починається!

Це був не сон, точніше - не сон дракона. Це були його почуття, його емоції, його відчуття, те, що він бачить, які увірвалися в мій сон. Я стала їм, якщо можна це так назвати. Занепокоєння, почуття небезпеки, помахи крилами з усіх сил. Ні, туди не можна, там ще гірше. Різкий поворот, не зменшуючи швидкості змінюється напрямок, в спробі сховатися, полетіти, залишити їх позаду...

Я прокинулася з важким подихом і просто-таки розриваючим на частини відчуттям, що це було реально й що все просто неймовірно погано. Та куди там погано - жахливо! І в сто разів гірше! Вони прийшли за Рисом!!!

Разом зі мною скочив і Джейк, а по ньому я відразу зрозуміла - він теж це бачив і теж зрозумів.

- потрібно до Реса, - скочивши й біжучи до проходу в стіні кинула я, сама ментально давала нашому вчителю стусани, потиличники й голосно його кликала.

«Рі, що трапилося?»

«вони прийшли за ним. Рес, вони прийшли за Рисом!»

Поки я мчала по тунелях, Рес вельми збагатив мій словниковий запас. Втім, мені було плювати, мені було плювати на все. Крім одного - чому, ну чому він дав потрібний мені зараз амулет Ресу? І чому мій працює не так?!

У кімнату я увірвалася вихором, вельми здивувавшись тому, що сонячний від мене не відстав.

- ти не йдеш, - миттєво заявив йому Рес

Джейк хотів було щось відповісти, але я перервала їх перепалку на корені:

- там Рис! - сперечатися будете потім, а мені потрібно в Шаар! Терміново потрібно!

На обох подіяло витвережуюче й вже за мить я з Ресом сиділа на Році, а він активував амулет перенесення. Останнє, що я встигла відзначити - свого він таки домігся, Джейка залишив в академії. Якщо б той знав, як ми збираємося потрапити в Шаар - так легко провернути це б не вийшло. Але хто ж міг підозрювати, що в нас є імператорський амулет? Виданий для зовсім інших цілей, звичайно, але мені плювати. І так, Рес абсолютно прав - нічого сонячному робити серед розборок фіолетових, та ще й з Елдіронами. Правда, це все я встигла обміркувати вже потім, а тоді мої думки займав лише Рис, занепокоєння, паніка й злість. Ні, лють. Всеохоплююча, глазапалаюча лють. Уб'ю, я вас всіх уб'ю! Тільки спробуйте щось зробити моєму дракону, та я ж вас живцем закопаю! На шматочки порву! Та я...! Потік уявної помсти перервався переміщенням, а далі я не думала - я діяла. Стрибок, нитка магії, легке пом'якшення левітацією і я вже лежу, обхопивши шию Риса руками й вибудовуючи навколо нас найдосконаліший захист, який я тільки знала. Він йшов шарами, нарощуючи свою міць, а мій дракон тим часом спікірував і заклав крутий віраж, змінюючи напрямок на прямо протилежний. Щось спалахнуло поруч, б'ючись об невидиму перешкоду (не моєї роботи, між іншим - моя до того моменту ще була досить слабкою - артефакту Міреї, який розжарився й нещадно жалив шкіру) і розсипаючись, а я взагалі сказилася. Сволота! Я ж і сама огризнутися можу! Величезний згусток блакитного полум'я з'явився за нами, ділячись на три частини й розлітаючись в різні боки. Що було далі, я не бачила - мені було все одно - дала люті вихід і знову сконцентрувалася виключно на захисті, це важливіше. Як тільки останній шар був завершений, я вже відчувала некволу слабкість (чому я й не користуюся ТАКИМ кожен день), але знайшла сили начаклувати невидимість і комплекс всього необхідного, щоб відстежити й знайти нас було нереально. Дивлячись для кого, звичайно, але в будь-якому випадку - вкрай складно. Начебто й логічно було б почати з цього, але, з іншого боку, на таке теж потрібен час, а провести хоча б секунду без захисту я не могла собі дозволити, так що почала саме з нього. Рис знову кардинально змінив нашу висоту, а я направила всі сили на відстеження магічних сплесків. Потрібно сказати, довгий час їх взагалі не було, зате потім як бабахнуло! Рес з Роком... не знаю, що саме це було, але силова хвиля не з слабких докотилась навіть до нас, а відстань же була величезною. Емай, Рес! Він... ні, це ж Рес, все буде добре. Але їх троє! І їм потрібна я, а не він, і ще він і сам не дурень, не буде лізти... чи буде? Емай! Рис, милий, нам потрібно туди! Там Рес і якщо...

Більше жодного магічного сплеску я не засікла, що аж ніяк не сприяло заспокоєнню моїх нервів. Рес! Запізніло згадала про те, що в мене теж є амулет і в Шаар він мене перенести не міг, але ж дали мені його як раз для такого... чому я не думала про це раніше?! І до чого він мені тепер? Викидів сили не було вже кілька хвилин, тут і дурень зрозуміє - все скінчено. Але... Рес! Побачивши його я трохи від щастя не заплакала, і тут же тривожно забилася думка - а чому я його бачу? Адже він сильніший. Що трапилося?!

- Рес!

- Рія, зовсім з глузду з'їхала?! - рикнув він, випростуючись. Очі не світилися - горіли, - якого Емая ви повернулися?!

- Рес! - я обняла його й таки заплакала, - Рес... ти в порядку?

- так що зі мною станеться? - фальшиво бадьоро пирхнув він, теж обіймаючи мене й заспокійливо гладячи по спині, - тшшш... Рійка, не плач, все добре... вже все добре

- не буває все добре... не зі мною

- не говори дурниць

- ти блідий

- тобі здається

Та куди там здається! І взагалі такий сплеск був, що я не розумію, як ти все ще на ногах стоїш...

«дурниці»

«а де…»

«злякалися мене такого страшненькою й розбіглися»

Троє одного? Ні, тут перевага явно не на нашу сторону була. Хоча, я б теж бігла не озираючись... як він таке зробив?! Я ж знаю їх з Роком можливості, і це явно за їх межею!

«часом ми й самі не знаємо своїх можливостей, а межа - поняття відносне»

«Рес, не бреши мені»

Він заглянув мені в очі й зітхнув.

«не знаю. Навіть виснаженням б не відбувся...»

Що?! Ні, тобто я-то це розумію, але він що... зробив це, знаючи, що може вигоріти?!

«Рі, не думай про це»

Як я можу про це не думати? Та я... та він... через мене... і цей емаєв амулет, чому я його не активувала ?! Рес... я схлипнула, вже відчуваючи, як підступає істерика.

- тшшш... Рі, все обійшлося, все добре...

Добре? Обійшлося? Та ти ж сам не знаєш як!

- я... здається здогадуюся, - він насупився, думаючи про щось, а я простежила за його спрямованим на мій ланцюжок від риара поглядом.

Теж задумалася, а потім потягнула за його ланцюжок, витягаючи з-під сорочки. Маленький фіолетовий камінчик світився зсередини червоним.

- він... примножує магічний потенціал, - висловила я одну здогадку, - і сяйво теж напевно щось означає... не надто позитивне

- схоже на те... - пробурмотів Рес, - а з твоїм що?

Мій... це ж він мене захистив від найпершої атаки. І вона не пройшла для нього безслідно - окантовка розплавилася, як і сам камінь. Не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти - плетіння теж порушені, це вже просто камінчик і не більше того... але цей самий камінчик врятував мені життя.

***

Ми сиділи мовчки, просто потрібно було заспокоїтися, привести в порядок нерви, обміркувати все. На щастя чи ні (бо мої думки аж ніяк не заспокоювалися), пройшло не так багато часу, перш ніж тут з'явилися двоє сонячних. І якщо Джейк, який був першим, з полегшенням видихнув і стиснув мене в обіймах (а при погляді на Реса по його вилицях ходили жовна), так що я навіть дихати не могла, то ось Міреа...

- ідіот! - вона підскочила й заліпила Ресу ляпас, - я тобі покажу, як на мене снодійні заклинання навішувати! - ще один ляпас, - я тобі покажу, як зникати незрозуміло куди! - третій ляпас, - я тобі... - відпусти мене! - гнівно вигукнула вона, тому що Рес перехопив обидві її занесені для наступних ударів руки, коли зрозумів, що зробленим вона обмежуватися точно не збирається

- Міреа, я

- дурень! - перебила вона

- я не хотів, щоб ти хвилювалася

- хвилювалася? Не хотів? Зовсім ідіот?!

- я

- відпусти мене негайно! - прошипіла вона

Рес повільно видихнув і так само повільно розтиснув руки.

- а тепер запам'ятовуй: я - артефактор, я можу про себе подбати!

- я теж

- ні, ти - ідіот! Самовпевнений ідіот!

- Міреа, будь-ласка... - він зітхнув, - я хотів вас уберегти

- ти... - вона запнулася, а занесена в черговий раз рука зупинилася, - знаєш?

Рес м'яко обхопив її зап'ястя й, піднісши до губ, поцілував пальчик з непримітним тоненьким колечком.

- і про це знаєш?

- так

- принаймні не безвідповідальний дурень... але звід... - її очі невдоволено спалахнули, - краще б шукав те, що потрібно!

- тоді я б не знав... і його б не було

- її

- а може хлопчисько?

- мені одного шибеника вистачає!

- і все ж?

- це дівчинка

- дівчинка, - він обійняв Мірею

- я на тебе серджуся! - нагадала вона

- хоч би їй твій характер почав передаватися...

Міреа хотіла було обуритися, але Рес по-доброму посміхнувся, а потім нахилився й поцілував її.

***

Примітка:

Кільце Міреї - артефакт від небажаної вагітності. Зачаття можливо тільки при взаємній любові й бажанні мати дитину. Заклинання Андрейса запобігало в будь-якому випадку, так що, коли він дізнався про дію артефакту, використовувати його перестав.

***

Дамір, не дивлячись на мої побоювання, влаштовувати прочуханку не став. Хоча йому явно було що мені сказати, я дійсно багато могла зробити по-іншому, але, мабуть, вирішив, що стресу на мене досить, а тому промовчав. Коли дійшло до заклинання, спокійно запитав:

- ти не знав?

Рес похитав головою, Міреа піджала губи, Дамір лише кивнув. Він абсолютно нормально сприйняв те, що заради мене його син був готовий перегоріти й це... це... Рес докірливо на мене подивився, мовляв ми ж це вже обговорювали, Джейк заспокійливо обійняв мене за талію - стало трішки легше.

- Рія, ти зрозуміла, чого вони домагалися? - як ні в чому не бувало змінив Дамір тему, хоча готова посперечатися - куточок його губ ледь помітно здригнувся

- хотіли Риса, але... ні, не зрозуміла, - зізналася я

- Ан?

- виманити, - на мій здивований погляд пояснив, - за постановою він повинен знаходитися в Шаарі, він вважай що їм зараз належить, порушить кордон - порушить умови, є законні підстави забрати його

Так ось в чому справа... і справді - у Риса немає жодної травми, хоча без мене він був магічно беззахисний. Лише створювали видимість атак, гнали його до кордону Шаару, не даючи зупиниться або повернути. І саме тому зі мною він відразу полетів в абсолютно іншу сторону - вглиб... я навіть уявляю, як вони на суді збиралися говорити мовляв це я вся така погана з ним втекти хотіла. Мораль одна - я неадекватна, мені не можна «дракона мого батька» давати, потрібно його їм віддати, вони про нього подбають.

- так... - кивнув Рес, - щось на зразок того

- він все одно від цього їх не стане. І взагалі, риар...

- на щастя, про це вони ще не знають, інакше б припинили створювати видимість законності

- я... що мені робити? - подивилася на Даміра нещасними очима, - і взагалі, я Риса не залишу! Нізащо!

- це вже й не потрібно... гра закінчена, їм відомо. Схоже, мені варто поговорити з вашим ректором

Ер*Гареш встиг висловити нам чимало «ласкавих» слів (на подив всі вони були в рамках етикету, але сенс сказаного не зрозуміло було складно. Але ми звикли сподіватися тільки на себе! Знав би ти, як я себе картала за те, що забула, не подумала про амулет!), перш ніж з'явився ректор і вони втрьох з Даміром пішли щось обговорювати. Хоча чому щось? Мене обговорювати пішли...

Рис підпихнув мене головою й заспокоївся лише тоді, коли я сиділа на колінах Джейка в кільці його рук, схиливши голову на йому плече. Ще один звідник знайшовся! Втім, він мав рацію - мені це було потрібно. Тиша, спокій, його тепло... хвіст обвив нас обох, підсуваючи ближче до боку дракона, і ми мовчки сиділи, насолоджуючись моментом. Будь-які думки я гнала геть, бо вони зараз були далеко не радісними, а псувати кілька хвилин спокою аж ніяк не хотілося - з ними двома було добре, це було те, про що я тільки могла мріяти.

Неподалік тихо розмовляли Рес з Міреєю. Хоча ні, розмовляли й тихо - явно не ті слова. Не знаю, вона просто вирішила його довести чи мстилася за те, що він залишив її під дією снодійного заклинання й змився зі мною в Шаар, але з кожною хвилиною самоконтроль давався йому все складніше й складніше. При чому навіть не знаю, який порив у нього був сильнішим - придушити або поцілувати, бо словами вона кололась, а от мова тіла... як завжди.

Дамір вийшов і неспішної ходою попрямував у нашу сторону, спостерігаючи за перепалкою. Рес скочив на ноги, але тут же завмер, зробив глибокий вдих, видих і щось тихо сказав Міреї. Вона похитала головою, він роздратовано відвернувся й тут же наткнувся поглядом на Даміра. Дивно, але той діяв просто-таки рятувально для нервової системи мого друга - він заспокоївся й взяв себе в руки.

- можна поцікавитися, що у вас відбувається?

- ваш син просить моєї руки, - незворушно відповіла Міреа

- дійсно? - він скептично оглянув Реса

- способи у всіх різні, - знизала вона плечима, від чого по вилицях мого друга заходили жовна

- і що ж ви відповіли?

- мабуть, я ще подумаю

- хм... і в які терміни ви плануєте вирішити це питання?

- навіть не знаю, - протягнула вона цим самим замисленим тоном, - може, кілька днів, а може кілька місяців...

- місяців? - такий багатозначний погляд на її живіт

- звичайно, я ж не знаю, скільки часу знадобиться вашому синові, щоб зрозуміти всю неправильність своєї поведінки й заслужити моє вибачення

- що ж, не сумніваюся, що він буде намагатися. Ви дозволите? - він підставив зігнуту руку,

Міреа посміхнулася, піднялася й витонченим жестом взялася за його лікоть. Так вони й пішли до нас, а Ресу знадобилося зробити ще чимало глибоких вдихів і видихів, щоб більш-менш прийти в нормальний стан.

- Рія, - Дамір уважно оглянув наші з Джейком посиденьки, але говорити нічого не поспішав

- Рис? - наштовхнула я на потрібну думку

- ви будете вчитися разом

Якби я стояла - точно застрибала б навколо з радісним «ТАК!». Я мріяла про це з самого першого дня!

***

- але чому? - застогнала я

- Рі, після всього, що вони зробили заради цього, відступати...

- Рес, але він все одно не підкориться! - я й сама розуміла - не відступлять. Дуже багато сил вони вже вклали, але відмовлятися від такої чудової надії на спокійне життя не хотілося, - ні за що й ніколи. Особливо якщо обірвати риар. Але ж цього й зробити неможливо! Вони не можуть цього не розуміти!

- якраз останнє, на щастя, вони ще не розуміють, - відчула, як напружився Джейк, а його обійми стали болісно-міцними, наче боявся, що станеться те, про що ми всі подумали. А Рес зміряв мене якимось дивним поглядом і зітхнув, - нізащо й ніколи... він буде біситися, але без тебе і, отже, без магії це не так страшно. Ти ж бачила споруди в Шаарі?

Так бачила. Навіть більше - я бачила їх у дії. Це спочатку думала, що будівлі тільки для «проблемних» драконів, наприклад тих, хто не слухається й намагається покинути територію Шаару. А ось після сну дракона це сталося, а від мене не стали приховувати - показали. Дуже складно втрачати істоту, з якою в тебе одна аура. Маг може й не вижити, може збожеволіти, може все ж пережити, але колишнім він все одно не буде. Дракон сильніше, але й для нього це безслідно не проходить. І якраз сон дракона у таких випадках дуже ймовірне явища. Сон... коли його бачила я, це обернулося для мене вельми й вельми травматично, добре хоч Рес з Ріаном змогли втрутитися. Але ж я - друга ланка. Чого вже говорити про дракона, про першоджерело. І це я така маленька й нешкідлива дівчинка, а дракон - зовсім інша справа. Його сон може вилитися, навіть не може, а виллється, у травми оточуючих, і добре, якщо тільки травми. Тому що в такому стані випадково вбити першу-ліпшу людину - простіше простого. Як і спалити все навколо себе. Як і багато іншого. У Шаарі існує спеціальний патруль і ледь у когось виявляються хоч натяки на сон дракона, а він йде по наростаючій і спочатку не настільки небезпечний, викликається загін швидкого реагування й дракона переміщують в одну зі спеціальних будівель. На жаль, допомогти будь-яким чином їм не представляється можливим, але, принаймні, можна захистити інших. А от те, що відбувається з драконом - це страшно, це просто страшно. Я бачила лише раз, прекрасна самка середнього віку... з ранку все навколо неї було випалено до чорноти, а вона сама видерла собі кілька кігтів, роздряпала лапи до крові, крила зламані, хвіст навіть в двох місцях, струс мозку... і це все незважаючи на те, що на стінах накладені спеціальні заклинання, покликані пом'якшувати удари й взагалі по максимуму можливого берегти дракона. На жаль, цього все одно не вистачає...

- на стінах накладено заклинання, - продовжив Рес після мого кивка, - і воно не тільки для безпеки дракона, воно ще й підтримує саму будівлю. Ти ж уявляєш, без магії споруда б не протрималася й хвилини. І ще - воно перетворює силу. Кожен удар дракона перетворюється в магічну енергію, яка підтримує пом'якшувальне й зміцнюче заклинання.

- самопідпитка, - кивнула я, не зовсім розуміючи, куди він хилить

- Рі, - він скривився й знову зітхнув, - це ж робити не обов'язково

- в сенсі?

- в сенсі в Шаарі щось йде на зміцнення, решта - на пом'якшення. Щоб дракон постраждав якомога менше... але ж це робити не обов'язково. Досить запобігти летальному результату й у тебе буде просто-таки неймовірна кількість «додаткової» енергії.

- але... - у мене навіть у голові не вкладалася така можливість. Це ж... дракон же... ні!

-так, Рі, так... це можливо і... якщо вони не знайдуть іншого способу отримати від нього потрібне...

Ні! Ні, ні та ні! Та нізащо! Нізащо й ніколи з Рисом такого не буде! Я за одні такі думки їх порвати на шматочки готова!

Не відразу зрозуміла, що я вже ричу не гірше Риса, коли він захищає мене від небезпеки.

- їм же потрібно від нього потомство, - по складах, намагаючись заспокоїться, вимовила я, - а так... та й навіть якщо не так, як вони збираються це здійснити?

- інстинкти ще ніхто не відміняв. Навіть Року було не по собі, коли драконіца Ріна текла, хоча заклинання це практично приховувало. А якщо без цього та ще й Елдіроніца...

Мда... але цьому все одно не бувати - я ніколи не віддам їм Риса. Ніколи й нізащо. Цього не буде й крапка!

- Рі, - так, я знову гарчати почала, - не буде... все буде добре

- добре, - луною повторила я. Чомусь зараз чітко відчула руки Джейка в мене на талії, його тепло... притулилася тісніше, зловила погляд сонячних очей і гарчати мені перехотілося - все буде добре, я вірю. А гарчанням справі не допоможеш... краще про щось інше подумати.

«Рес, а чому...» - я задумалася над формулюванням того, що турбувало: «чому Дамір так...»

- ем... - фіолетовий перевів погляд з мене на Мірею й запитав вголос, - що?

- ну... - я зам'ялася й теж глянула на Мірею. Ні, запитати хотілося, але не при ній же? А Рес явно дав зрозуміти, що при ній ментально розмовляти не буде. Вона ж ще в перший день показала свою позицію по відношенню до такого, та й права - не надто ввічливо. Уже шкодую, що запитала...

Куточки губ Міреї ледь помітно здригнулися, вона трохи подумала й кивнула. Брови Реса подумки поповзли вгору, в явному нерозумінні жіночої логіки, але дозволом він скористався: «так що не так?»

«не те щоб не так...» - я все ще не придумала, як саме пояснити те, що мене дивувало або навіть насторожувало. Але йому це й не було потрібно - покопався в мене в голові, сам зрозумів і пирхнув:

«Рі, що за наївність? Я бачив досьє на всіх твоїх одногрупників, та й не тільки. А чотири особливо докладні»

Прямо досьє?

«образно кажучи - так»

«а чому чотири?» - здивувалася я. І що значить - не тільки? А на кого ще? Хоча, я ж не одна... троє моїх друзів і Міреа четверта.

«так. Не здивуюся, якщо зараз там додалося ще шість штук»

Дві болд команди... всі, хто хоч якось пов'язаний зі мною й особливо докладно - з ким я спілкуюся. Але все одно це якось... ну що там може бути написано? Це ж інше...

«не повіриш, багато»

«наприклад?» - насторожився Джейк

«повний зв'язок?» - здивувався Рес. Просто інакше сонячний не зміг би мої розмови з кимось ще почути

«так»

«хм...» - промайнуло якесь сумне відчуття, але він його прогнав і подумки посміхнувся: «на тебе взагалі мало не том»

«ммм... і що там?»

«вельми цікаве чтиво» - Рес хмикнув, Джейк насупився, від чого мій друг знову хмикнув: «ти ж не думав, що шианкарський герцог віддасть єдину спадкоємицю гастеліанських земель і одного з рідкісних драконів - роду Елдірон - за невідомо кого?»

По-моєму, взагалі ніхто не віддасть нікого за невідомо кого. А от навіщо Рес титули позгадував, не розумію. Ми ніколи цим особливо не хвалилися, не хизувалися, та й взагалі... залякати хоче чи що?

На юридичному рівні мені ніхто заборонити не може - опікун хіба що, але йому на мене плювати, як і мені на нього. Але Дамір і Рес... Рес-то вже погодився, а Дамір... він...

«Рі, не сміши, якби він був проти, ви б уже давно це відчули... у всіх сенсах» - Рес знову хмикнув і видав Джейку ментальний запотиличник

«за що?!»

«та просто, щоб не розслаблявся. Це зовсім не означає, що він так само легко скаже тобі «так». Я б морально підготувався. Ґрунтовно так підготувався...»

Мені, здається, теж варто підготуватися... Дамір і виховував завжди таким способом... не щадячим. І «перевіряти на придатність» напевно буде так само...

Поки ми розмовляли, встигли статися дві речі. По-перше, трійця, яка вирішувала долю мого дракона, щось там нарешті нахімічила (Дамір в перший раз просто вирішив мені сказати, що все буде, знав же - переживаю. А потім знову пішли якісь проблеми залагоджувати) і з'явилася постанова, в якій, іншими словами, було написано, що Рисрам Раелія ар*Елдірон, що тимчасово перебуває під опікою Шаару, є цілком здоровим й адекватним драконом, тра-ля-ля, а оскільки тут йому робити все одно нічого й нікому він тут не потрібен, то Шаар згоден «позичити» цього дракона академії, для всебічної допомоги викладачам і поліпшення продуктивності навчання дворянських діток. Мого навчання, якщо бути точною, але там конкретно це не писали. Ще Дамір встиг посперечатися (та він на них мало не гарчав! Це Дамір-то!) з головними в Шаарі й академії. У чому причина - не знаю, мені не сказали. Рес точно був у курсі, але й від нього я відповіді не домоглася. Що досить дивно, між іншим... загалом, не дивлячись на спроби вплинути на його рішення, Дамір на переконання не повівся й відповів їм в досить різкій формі. А ось потім герцогу шианкарському вже й самому було не до цього - прилетіла герцогиня шианкарська. Вловила думки Джейка, якому так і кортіло запитати в неї з нашою вчителькою артефакторики - а ви випадково не родичі? Розумію, просто це дуже й дуже нагадувало недавню сценку, коли Міреа прилетіла. Те саме! Тільки Іаріда поводилася стриманіше, але одне сяйво очей і шипіння чого варте! Виявилося, Дамір не сказав їй правду. Просто обмовився, що в нас якась «проблемка» й потрібно допомогти розібратися. Так, це зрозуміло, що якщо "проблемка", в якій йому потрібно допомогти розібратися, то це щось дуже й дуже серйозне. Останній раз він нам допомагав з «проблемками» досить давно. Так от, а Іаріда дізналася (звідки?! Хоча чому я дивуюся...), що це не просто «проблемка»...

Загалом, дісталося декому, і нам з Ресом теж дісталося, але нам — міцні обійми й чуттєве «дівчинка моя» й «хлопчик мій». А далі й на наших супутників увагу звернули. Мірею двадцятишестирічний «хлопчик» представив, як свою майбутню наречену. Так, мені формулювання теж сподобалося. І Іаріді. А коли вона дізналася причину, то повністю погодилася що так, перевиховувати потрібно, нікуди ці мужики не годяться. Батько з сином подумки невдоволено підібгали губи, при цьому зовні всім своїм виглядом показуючи, що заради прощення готові на все. А ми з Джейком в цей час тихо сиділи в стороночці й ментально сміялися, аж надто все це комічно виглядало. А може нерви за ніч розхиталися й просто потрібна була розрядка... до речі, до сонячного справа так і не дійшла, тому що коли Іаріда чогось теж глянула на ауру Міреї, у неї мало не стався щасливий напад і вже стало не до того. Що й на краще, потім якось познайомитеся, а мені зараз і самій такої великої люблячої мене грілочки з неймовірно заспокійливими обіймами мало. Так що не віддам, нехай зі мною сидить, з ним так добре...

***

Була одна проблема. Велика проблема. Проблемище. Найбільше проблемище. Просто нерозв'язне! З одного боку - Рис, з іншого - Джейк. Гаразд, Дір з іншого боку стояв, але вибір як раз був між моїм драконом і Джейком. І ось як мені вибрати?! Я не можу, я не хочу. Я відмовляюся робити цей емаєв вибір! Ступор тривав не дуже довго, потім з'явилася здивованість, потім злість, потім розгубленість. Коли я вже готова була впасти в істерику (небувала подія!), проблему вирішив Дір - він підійшов, схопив свого наїзника за комір і посадив Рису на спину, потім виконавши те ж саме й зі мною. Елдірон глузливо пирхнув, а Джейк подарував теплою посмішкою:

- так підходить?

- ідеально, - видихнула я, дивлячись йому в очі. Чи потрібно говорити, що, незважаючи на те, що в Риса Діровів закидонів не було, я сиділа у хлопця на колінах, обвивши його шию руками й дозволяючи притискати себе міцно-міцно? І так добре було, навіть словами не передати. І навіть поцілунки були не потрібні. Втім, хорошого багато не буває...

***

В академію ми не полетіли. Все це затягнулося, а займатися під вечір гіпнозом ніхто не захотів, так що мені повертатися ще було рано. Не знаю, як таке було можливо (з точки зору обох), але Дамір умовив ректора переночувати в Шианкарі. Просто інакше мені з Рисом туди теж не можна було.

Все було дивно... особливо вечеря. І те, що потім у мене Джейка забрали під приводом «прогулятися». Мені це не сподобалося категорично. От просто не сподобалося й все! На плече лягла рука Реса, я кинула на нього похмурий погляд.

- Рі, ти чого?

Чого? А то сам не знає!

- та нічого він не зробить йому

Та знаю, це ж Дамір, але...

- хочеш я піду проконтролюю?

- хочу

Рес по-доброму посміхнувся, я ж - вдячно, і зітхнула з полегшенням. Мазнула поглядом по іншим, а потім різко сіпнулася й завмерла.

- Рія? - стривожився Рес

А я просто стою, дивлюся на Мірею й розумію:

- Ані...

- пф... не маленька вже, нічого з нею не станеться

З цим можна посперечатися - маленька. Але так, з нею нічого не може трапитися, я дійсно даремно переживаю. Їй навпаки роздолля - батька немає, Реса немає, твори що хочеш. Мабуть ректор думав в тому ж напрямку:

- Андрейс, якщо з академією щось трапиться...

- все буде в порядку, - не надто впевнено відповів він

- і все ж

- я компенсую

- в підвали давно ніхто не ходив...

Рес скривився, пробурчав щось у відповідь і ретирувався, а я стала ретельно шукати привід, як би мені зробити те ж саме й піти до Риса. На жаль, їдальня не підходила ні за якими критеріями до приміщення, в якому могли знаходиться дракони.

- Раелія?

Хм, вчасно не вийшло - тепер мене кудись припряжуть... насправді все виявилося зовсім не погано: мене відправили показати ректору й Міреї їх кімнати ну й все інше. А саме - невелика оглядова екскурсія по замку для «майбутньої нареченої Реса» (тільки вона погодилася, хоча я була б не проти, якби й вона відмовилася). Може це й було дивно з боку, але тут був мій другий дім, моя сім'я й нікого з нас чотирьох точно не могло збентежити, що історію герцогства й конкретно шианкарського замку розповідає гастеліанська спадкоємиця. А з приводу того, що ходили ми-таки удвох (Риса не рахую) я навіть змінила «чергову» історію для чужинців на більш глибоку, детальну й правдиву.

- Рія, якщо не секрет, в яку кімнату мене заселили?

Ми вже кілька хвилин просто стояли й насолоджувалися шикарним видом на море й острови, що відкривався з даху замку.

- що?

- ти зрозуміла, про що я

Так, припустимо. Але я все ж не думала, що вона запитає...

- нареченої... - або дружини, але це вже мало що змінює

- і скільки там ходів?

- два... - все так само обережно-невпевнено відповідаю я

Система ходів в Шианкарі відрізнялася від академії й значно (і так, в кожному поважаючому себе замку є такі, так що дивуватися нема чому). Тут не було однією суцільною мережі з доступом будь-куди, тут були зв'язки кімнат. Звичайно, між різними переходами теж можна було переміщатися, але це вже знання обраних. І ще одне велика різниця - ними ніхто не користувався. Хіба що Ані і я, коли до Реса ночувати ходила.

Було одне питання, яке вже давно мене цікавило (не тільки мене, але про його інтерес я точно не буду говорити), але якось ніколи не задавала. Чи то приводу не було, то чи можливості, то чи відносини були іншими.

- Міреа

Вона перевела погляд на мене і я вже збиралася запитати, чому вона ніколи не називає мого друга по імені, але тут почулися голоси зі сходового майданчика й мені стало не до того - Джейк з Ресом прийшли. Дізнатися від них що-небудь не вийшло, зате залишок вечора ми провели чудово - ганяючи над островами. Ми з Джейком, а шианкарський спадкоємець з Міреєю кудись поділися. Втім, для нас це великою трагедією не було. На кімнату Джейка ми навіть дивитися не пішли (я-то й так знаю, як вона виглядає), так що засипали разом, як завжди, з тією лише різницею, що зараз ще й Рис поруч був. І це було так добре, так потрібно, так правильно.