Все добре, якщо можеш приземлитися.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

Вихідні... буває ж таке щастя! Не знаю чому, але останнім часом Рес не заперечував проти мого практично цілодобового перебування в Шаарі. Хоча була у мене одна думка, чому він не заперечував. З його-то манією відірвати голову Джейку, втрачати таку можливість зайняти мене чимось іншим було нерозумно. Сидіти цілий день у нього й робити уроки я не буду, це й так зрозуміло. По-перше, не настільки багато нам задають. По-друге, уроки я вже звикла робити з друзями, міняти це сенсу не бачу. І хоч це й набагато довше, зате й набагато веселіше. Загалом, не знаю, з цих або інших міркувань, але як Нік з ранку летів в Шаар (і я з ним, сама собою), так я там і була аж до того , як після обіду мене забирав Рес. А мені тільки того й треба - за своїм драконом я страшенно скучала. І не так важливо, що кілька годин ми літали й допомагали Ніку, а практично все інше - Айдару. Навіть це само по собі мені подобалося, адже зі мною був Рис. А коли після шаарівського обіду (який був раніше, ніж в академії, потрібно зауважити) Айдар махав рукою й посилав нас з Рисом повеселитися подалі від нього (це щоб не бачити, що ми витворяємо)... що потрібно для щастя? Дракон, простір і свобода (хоч і відносна). І дурень той, хто вважає інакше.

Коли сьогодні прилетів Рес, я буквально сяяла від щастя, так що в маленькій гоночці він відмовити мені не зміг. І ось це не просто гонка, ні, це магічна гонка. Магічна! Аяк давно я нормально не чаклувала! Не ті всякі лікарські штучки, не ті штучні заклинання з підручника разом з Ані, а справжня практична магія, складні комбінації, обманки, прорахунок кроків і відволікаючі фактори, щити, стежалки, маячки, дрібні «капості» для Реса з Роком, пошук таких же спрямованих на нас... і все це на тлі шаленої швидкості, віражів, поворотів, різких знижень і підйомів... гонка, справжня магічна гонка. Обожнюю!

Коли ми все-таки прилетіли в академію, я просто завалилася на ліжко й заснула - адреналін й азарт адреналіном й азартом, а вимотує така справа знатно.

Заснула, щоб на наступний ранок прокинутися в самому прекрасному настрої і повторити. З тією лише відмінністю, що забрав мене Рес раніше, так що я навіть на обід в академії встигла. Туди я пішла тільки через друзів, а так я в Шаарі поїла й голодною не була. А друзі мені були потрібні щоб дізнатися одну важливу річ - уроки вони ще не робили - мене чекали. Хм... безумовно не тільки мені весь цей замаскований під роблення домашки балаган подобається.

Те, що все ж іноді слід ставитися до навчання серйозніше, ми зрозуміли на самостійній роботі. Наче десь щось таке чула, а от де й що - не пам'ятаю. І Джейк, судячи з косих поглядів на мене, теж не пам'ятав. Ні, на базові прості питання по класифікації ми-то без проблем відповіли, а ось два останніх, ті що складніше, де потрібно вже конкретно назвати... я довго ламала голову, в марних спробах щось згадати й в результаті накорябала один з родів драконів, що в голову першим прийшов. Може підсвідомість що з уроків винесла? Джейк подивився, запитально вигнув брову, мовляв ти впевнена? Я? Впевнена? Ні. Цілком невпевнено кивнула головою, від чого брови сонячного ще вище піднялися. Трохи подумав, ледь помітно знизав плечима й теж почав щось писати. Потім подивився на міє останнє питання й категорично похитав головою. Хм... так от саме в останньому я була впевнена набагато більше. Насупилася, він теж. Знову перечитала умови, але ніякого іншого роду, що підходить під опис, не придумала. Джейк, судячи з усього, теж. Просто щось не сподобалося йому, що саме - і сам не міг сказати. У всякому разі, написав те саме, з чого я й зробила такі висновки.

Результати наших вигадувалок отримали на наступному уроці, і вони не те щоб були поганими, але й не радували особливо. Безумовно потрібно до процесу виконання домашки серйозніше ставитися...

- так і думав, - дивлячись на виправлення, сказав Джейк, - це не міг бути Драхан

- так навіщо написав? - щиро здивувалася я

Мене зміряли уважним поглядом і обдарували посмішкою:

- піддався на провокації однієї зеленоокою нешатенистої дівчини

Я його провокувала? Ну так, звісно! Незважаючи на це, на губах сама-собою розтягнулася посмішка.

- тільки тому?

- ну... ще я не знав, що інше написати, - знехотя зізнався хлопець

Ото ж бо й воно!

- саме так! Ніколи я тебе не провокувала

- по-моєму, це якраз твоє улюблене заняття, - пробурмотів він

- що?!

- нічого, нічого, - Джейк обеззброююче посміхнувся й подав мені руку, - летиш, або підеш спотикатися?

От гад! От же ж гад! Та я тебе зараз!

- ти нахабний нестерпний тип!

- ах так? - він прицмокнув язиком, а Дір зробив від мене крок назад

Ах так?! Відвернулася й з незалежним виглядом пішла, склавши руки на грудях. У спину мені почулося ображене «Ель...», але я тільки вище задерла підборіддя й пішла далі. Іду, а дракон наздогнав мене і йде поруч.

- Ель

- Джейк

- Ель, давай, - простягнув руку

Пф...

- Ель, та ми ж жартували

Жартуйте далі.

- вибач

- обійдешся

- а Дір? - бач гад, знає, що його дракон мені подобається!

Сам Ейдер трохи схилив голову й запитально подивився на мене. Показово відвернулася. Йду далі, і, що несподівано, дракон за мною йти перестав. Пф... ось тепер я на вас дійсно образилась!

Тільки встигла про це подумати, як мене взяли за комір в зуби й злетіли.

- Джейк!

Політ вирівнявся, та й взагалі не можна сказати, щоб я боялася або щось на зразок того (кілька заклинань на собі відчувала - все ж ось так літати в зубах має, по ідеї, бути не найприємнішим, але було нормально. От гад, навіть коли нахабний до межі, і то ніби як турботливий!), але не в моїх звичках просто таке терпіти. Простягнула руку до Діра, він якось задумливо пирхнув і все ж вирішив допомогти. Протягнули нитку магії.

- відпусти

Ще більш задумливо пирхнув, але провчити свого сонячного наїзника не передумав, бо розтиснув зуби. Нитка задає траєкторію, ще трохи магії на поштовх й інші дрібниці (це вже з накопичувача, але на таке мені не шкода) й ось уже я сиджу в дракона на спині. Куди подівся сонячний? Так його іншим кінцем нитки смикнуло вниз, а Ейдер підхопив лапами.

- Ель! - пролунав обурений голос, - Дір! - ще більш обурено

- знаєш, його я пробачила, - вдовольнившись, крізь сміх крикнула хлопцеві

- а мене? - і чому його голос почувся ззаду? Чи мені здалося?

- не знаю... будеш добре поводитися?

Мовчання. Довге мовчання. А я ж не бачу, мені крила й взагалі тіло Діра все закриває.

- Джейк! - немає відповіді, - Джейк!!!

- переживаєш за мене?

Від несподіванки я аж підстрибнула й сіпнулася, але він схопив за руку й магією під спину підтримав, не давши впасти. А потім ще й до себе обличчям розгорнув.

- ніколи більше так не роби!

- не з'являються несподівано ззаду? - посміхнувся, - ти мене не скидай, то й не доведеться

- ні... не лякай мене, - коли ти не відгукувався, я...

Сміятися відразу перестав, замість того обійняв і прошепотів:

- Ель, та що мені зробиться-то? Ми ж з Діром... - здається, голос навіть винуватим був. Та я й сама знаю, що ми з Діром і хвилюватися причин не було, але...

- не роби так

- не буду... мир?

- мир, - поклала голову йому на плече й дійсно заспокоїлася. Емай з ними, удаваними образами, просто будь поруч і більше так не лякай мене...

***

На фізичну підготовку я йти не хотіла. Категорично. Чисто силою волі змусила себе прийти на цей ненависний урок і сісти на Діра. Навіть уваги на те, що чомусь я знову сиджу попереду в кільці рук деяких сонячних, не звернула. Навіть навпаки - притулилася тісніше і його теж обняла, в якійсь наївній спробі сховатися або хоча б відтягнути цей момент і просто заявляючи всьому світу - не злізу. В жодному випадку не злізу звідси!

Злізти довелося. І бігти теж. І все інше в тому числі. І це емаєве заклинання знову з'явилося! Різниця була в тому, що на цей раз відразу, а не через якийсь час бігу, та й не відпускали нас, а всі три години відмучилися.

Коли ми опинилися в кімнаті хлопців, я просто впала на ліжко й лежала так. Сил не було навіть на те, щоб піднятися й зробити кілька кроків до столу за склянкою. Я взагалі зараз не хотіла нічого, тільки провалитися кудись і валятися там в найближчий місяць, приходячи в себе. Краще - рік. А ідеально - взагалі вічність. Джейк сили дійти до стола знайшов (що взагалі дивно, якщо враховувати, що я ще й по дорозі сюди спиралася на нього) випив і впав на інше ліжко, яке була ближче до столу. Брай, як і я, валявся без ознак життя. Хвилина? Дві? П'ять? Немов одна секунда й ціла вічність в той же час. Джейк відкрив очі й завозився, але вставати не поспішав. А потім повернувся, його погляд піймав мене, хлопець застогнав і піднявся. Мені принесли склянку, але я все так само лежала й тільки зіниці рухалися. Мене підняли, посадили, піднесли стакан до губ, а я... не можу, просто не можу. Сама не знаю чому, це на тлі фізичного виснаження, чесне слово, але колір цієї рідини був такий кумедний... такий блідо рожевий. Дівчачий, чи що? Цікаво, а для хлопців у них є блідо блакитні відновлюючі зілля? І взагалі... ще один погляд на склянку й мої напади хихикання змінилися істеричним сміхом. Так, саме істеричним. Взагалі я б навіть назвала це істерикою, але все ж час від часу пробивало на сміх… Джейк перебував в тихому шоці. Я й сама була від себе в шоці, але в той момент у мене була істерика й мені ніби як не до цього було. А він впав у ступор. Спочатку. А потім кудись подів зілля й спробував мене втихомирити. Ну як спробував? Я просто обвила декого сонячного руками й сміялася, втнувшись йому в плече, а він, напевно, намагався щось з цим зробити. Щоправда здався швидко й теж мене обняв, погладжуючи рукою по спині й щось заспокійливе на вухо примовляючи. Таки заспокоїв. Заспокоїв, посадив, не відпускаючи виловив звідкись стакан і влив в мене зілля. Повіки потяжчали, руки ослабли, і я провалилася в темряву.

***

Прокинулася, розплющила очі, озирнулася, дещо згадала, застогнала й тут же їх закрила. От Емай! Це... це... це... ааааа!

- Ель? - почувся поруч схвильований голос декого сонячного

Ні, я не можу. Не можу й не буду. Мене тут немає. І взагалі то була не я. Але все одно - мене тут немає. Я тебе не бачу, значить ти мене теж не бачиш. Здорово я придумала?

- Ель, - голос наблизився, - Ель, подивись на мене

Ні, не буду. Не можу. Не хочу. І взагалі ти мене не бачиш, забув?

Тепла рука взяла мою долоню й ледь помітно стиснула. Очі я таки розплющила. Подивилася на Джейка й знову мало не застогнала, але замість цього прошепотіла:

- вибач

- дурочка маленька, - він легенько клацнув мене по носі й ласкаво посміхнувся, - все нормально

Я може й хотіла щось сказати, але мимоволі заусміхалася у відповідь, дивлячись в ці сонячні очі. І так добре було, тепло, затишно... аж поки Брай не почала подавати ознак життя й не завозився поруч. Як завжди!

***

Зілля відновлення сил - найпрекрасніша штука, ось тільки крепатури й банального болю в м'язах воно не скасовує. І якщо в перший раз це було не дуже помітно, все ж нас відпустили набагато раніше, а вдруге я втомилася, але це явно не було за гранню моїх можливостей, то ось після повноцінних трьох уроків у ер*Елона... в суботу я банально не встала з ліжка. І на сніданок не пішла. І взагалі нікуди не пішла. Щоправда, коли Рес повернувся з сніданку й приніс мені якихось бутербродиків, все ж встала, переодяглася й поїла, після чого знову завалилася на вже застелене ліжко. Нудно було... Рес же взяв мій підручник з артефакторики й сів поруч. Здивовано за ним спостерігала, а ось коли він відкрив його й почав читати - впала в глибокий шок.

- Рес?

- так?

- а ти що робиш?

- читаю

- еее.... навіщо?

- а що тебе дивує? - він відірвався від підручника й подивився на мене

- не помічала за тобою прагнення до артефакторики. А ще ти й сам тут вчився... - і в тебе такий самий був кілька років тому, що ж тоді не читав?

- так читав я... спочатку. Але у нас практично ніхто нічого не розумів, а тому це швидко набридло... знаєш, що це? - він витягнув ланцюжок риара з-під сорочки й показав мені висить фіолетовий камінчик кулястої форми, що там висів

- артефакт

- який?

- без поняття

- ось і я теж

- знаєш, по-моєму, в книзі для першокурсників такого не буде

- з чогось же треба починати?

- класифікацію подивися, - порадила я

Рес пробурмотів щось нерозбірливе й знову втупився в підручник. Підкинула йому Міреа задачку... а нічого, хай читає, може навчитися чомусь заодно.

- я тебе чую

- а ти не відволікайся

Втім, спокійно почитати йому все одно не дали – за кілька хвилин почувся стукіт у двері, потім як вони відчинилися й кроки по вітальні в нашу сторону. Рес здивовано підняв брови, але поза була все так само спокійно-розслаблена. Він же може бачити крізь стіну... я теж могла б, але мені дуже лінь та й витрачати енергію з накопичувача на таке шкода. Та й так я здогадалася. Кому іншому Рес би дозволив вести себе подібним чином? Тим більше, коли тут я? Варіантів всього два, одного з яких зараз явно немає в академії, так що це Міреа. Вона зайшла, оглянула нас і хмикнула:

- ти ж не думаєш, що таке є в підручнику для першокурсників?

- а де є? - миттєво зацікавився мій друг

- а ніде немає, він не базовий. Для двієчників - у нього більше ніж одна функція

- а по частинам він тут є?

- а ти спочатку схему намалюй і спробуй на частини поділити, а вже потім подивишся

Рес відкрив було рот, але так нічого й не сказав (взагалі дивний він при ній), а Міреа повернулася до мене:

- я тобі дещо принесла

- що? - я навіть перекинулася зі спини на живіт і підвелася на ліктях

- підійди

Довелося встати повністю. Це було найнеприємнішим, тому що підійти було зовсім не складно. А Міреа дістала кришталик на ланцюжку й простягнула мені.

- що це? - запитав замість мене Рес

- захисний артефакт. При тому далеко не зі слабких

- я...

- бери, це подарунок

- спасибі, - я взяла у неї ланцюжок і повісила на шию

- проти фіолетових результату не гарантую, але, у будь-якому випадку, попередить

- спасибі, - це вже Рес, який теж підійшов і став поряд

Вона подивилася на нього, посміхнулася й запитала:

- коли летите до Шаару?

- через годину, - доповіла я плани, озвучені мені з ранку. До речі, чому саме тоді я не зрозуміла

- та не обов'язково, - він знизав плечима

Не обов'язково? А чому я тоді повинна сидіти годину тут, замість того щоб провести її з Рисом?!

Пообурюватися мені не дали - сказали, що причина на те все ж була, а потім так взагалі виявилося, що летимо ми втрьох і зараз, тому що Міреа хотіла щось зробити з артефактом і моїм драконом.

Втім, в її мотивах я засумнівалася, бо ми б і самі змогли прочитати простеньке заклинання й капнути крові Риса, вона там не те щоб була необхідна. А ось причина Реса виявилася більш обмотивованою - Ріан прилетів. Хоча теж я б посперечалася, так як годинку його почекати ми могли й тут, тим більше що він і сам заявився раніше, ніж планував. Чоловікові я щиро зраділа й навіть застрибала навколо й полізла обніматися. А коли ми влаштували гонку на чотирьох... не магічну, все ж ми в Шаарі і якщо удвох на великій висоті ще можна було акуратно заклинаннями покидатися, то ось вчотирьох - це вже перебір. І так хтось бурчав що тут прохідний двір. Втім, вигнати нас не намагалися. Так ось, гонка на чотирьох, навіть без магії - це неймовірно. Особливо якщо ти себе нормально почуваєш і нічого не болить. А це явно не про мене! Ну що за несправедливість?!

Я політала недовго, а потім попросила Риса мене спустити. Він міг полетіти без мене, але не став, так що сидимо внизу й сумуємо разом... За кілька хвилин до нас і Ріан спустився, пояснивши тим, що за Ресом ганятися не цікаво - не наздожене - а за Міреєю - травмоопасно. Так, розумію, з його-то драконіцею й за дівчиною ганятися? Ні, краще не треба. Стало нас четверо й нудно вже не було - Рін розповідав якісь історії, приколи, про Хінкару, а я - про академію й все, що там встигло статися. Заодно наскаржилась йому на Реса, тому що дістав уже зі своїми «голову відірву»!

- Рі, - він весело пирхнув, - ти зараз своєму чоловікові розповідаєш про те, що Ан проти твого гуляння з іншими хлопцями, - знову пирхнув, - неправильна ти дружина, взагалі неправильна

- Рін, та в тому-то й річ! Ми не «гуляємо», ми просто друзі. А Рес він… не розуміє. Що мені тепер з хлопцями дружити не можна? А з ким? Дівчата вони ж неадекватні всі!

- неадекватні, - розсміявся, - знаєш, я щось згоден, але ти ж дівчина все-таки! Неправильна ти дівчина

- та я з ніг до голови в тебе неправильна! - жартівливо пхнув Ріна в плече й ображено надула губки, - сам ти неправильний, зрозумів?

- так я це давно знаю, - відмахнувся він, - а Джейк твій...

- чому це мій? - перебила я

- не мій же! Возить тебе всюди, сидите разом, уроки робите разом, і ще будеш говорити, що він не твій?

- до чого тут це?

- ви тільки спите окремо, і ти ще будеш говорити, він не твій?

- та ти...! - відчула, як щоки почервоніли

- так я, я, хто ж ще? - він хмикнув і посміхнувся, - нічого, ще одного помучимо, а то що - тільки нам?

- ти про що?

- та все про те ж...

- а хто ви?

- я й Ан

- а що ти й Рес? При чому тут Рес?

- тільки не кажи, що не бачиш цього, - він знову хмикнув

Хм... Рес? А що Рес? Дивний трохи став...

- Міреа?

- та вона над ним знущається! Самовладання в нього, звичайно, залізне, але не до такої ж міри... Одного разу в нього просто зірве дах

Я насупилася. Ні, я-то ніби й бачу, але ось думати в цю сторону зовсім не хотілося. А от про інше...

- а Джейк тут до чого?

- от закохається - і все. І не можна...

- Рін!

- Рі, ти маленька чи що? Взагалі заміжня вже. І так, всі закохані рано чи пізно…

- Рін!

- ну добре, мовчу. А взагалі у вас кілька тижнів було, повільні ви якісь... хоча малеча, вам можна пробачити

- Рін!

- ну що Рін та Рін? Ось що я тобі неправильно сказав?

- усе! - чесно випалила я, - і взагалі я заміжня! А ти мені тут розповідаєш про... - тьху ти, навіть думати не хочу!

- все так все, - він філософськи знизав плечима, - як скажеш

Так і скажу! Неправильний у мене чоловік, сидить і... теж мені, знайшовся тут... раптово він хрюкнув і засміявся.

- Рін? - я навіть занепокоїлася трошки

- бідний хлопчик, - знову хрокнув від сміху

- хто?

- а ми з Аном на хлопчиків схожі?

- ти на дорослого серйозного чоловіка точно не схожий

- прийму як комплімент

- приймай як хочеш

- от уяви... - пирхнув і засміявся ще дужче, - ні, не потрібно, а то зараз знову будеш обурюватися й сопіти

Я навіть що відповісти не знайшла, просто сиділа й в подиві дивилася на свого чоловіка, що трясся від сміху. І чого це з ним?