Справжній танець - політ душі

Слова шианкарської герцогині

На ніч я знову напросилася до Реса, речі теж до нього взяла, так що вже в шість десять абсолютно зібрана й в прекрасному настрої вискочила на вулицю до Ніка. За Джейка я не переживала - вчора за вечерею попередила, щоб сьогодні мене не чекав. У пориві почуттів спочатку хотіла йому не говорити, така маленька помста, але швидко напоумила себе, тому що… багато чому. Це явно немаленька помста, та й гірше зроблю лише собі. Навіщо? Адже все вчорашнє – це гра, а ось це вже б вийшло за її рамки.

Що ще потрібно для щастя з ранку, крім як тепла подушка-Рес і сопуча Ані під боком? Політ до Шаару!

З Ніком ми встигли виконати половину наміченого, коли прилетів Айдар. Подивився на нас, хмикнув і потягнув їсти бутерброди з чаєм, бо як лікар він не міг витерпіти подібного знущання над організмом. Після цього життя стало здаватися ще більш райдужним, ми з Рисом виявили надмірне прагнення вилікувати й навіть перелікувати всіх і вся, так що останні пів години в очікуванні Ніка нас навіть відправили відпочити - мовляв надопомагалися вже, йдіть відпочиньте. Ось що-що, а відпочивати ми точно не збиралися, тому цілих тридцять хвилин всі шаарівці мали задоволення спостерігати, як носиться по небу вихор, витворяючи Емай-знає що. Здається, після цього Айдар більше не буде мене відпускати, а то він, як лікар, навряд чи зможе витерпіти ще одне таке знущання над організмом... хитало мене після подібного знатно, але посмішка була від вуха до вуха.

***

- хлопці! - я увірвалася до них у кімнату в самому благодушному настрої і повисла на Джейку, що перший під руку потрапив, обіймаючи його, - хлопці, ви ж мене любите?

- ага, - якось придушено прохрипів він, - відпусти, а?

Перестаралася трохи, з ким не буває? Живий, здоровий, віддихався вже. Все нормально.

- а що ти хочеш? - поцікавився Брай

- мені потрібно в Лаерт

- навіщо?

- потрібно знайти браслет для накопичувача

- знову артефакторика?! - він закотив очі

- Ель, який Лаерт сьогодні? - Анета теж була тут, - сьогодні ж бал!

- ой, я тебе прошу, таке враження, що ви ось весь день будете сидіти й готуватися до нього! Ще навіть не полуденок, а бал після вечері. Ну давайте! Будь ласка, - я зробила зворушливі очі й склала руки в молячому жесті, - Анета, ось невже ти не хочеш перед балом походити по ювелірним рядам? А раптом ми знайдемо там щось надзвичайно-класне? Може там зараз якраз будуть сережки твоєї мрії, а тут і привід їх одягти ввечері буде! - до дівчат підхід знайти не складно, - а потім по місту походимо, зайдемо кудись - буде весело, - закинула я вудочку й для хлопців

- а мені подобається твоя ідея, - протягнула Анета. Я ж казала!

- Джейк?

- знаєш, Ель, тобі складно відмовити, - посміхнувся, - особливо коли ти так... сяєш

Я теж посміхнулася у відповідь. Так, знаю, у мене дійсно чудовий настрій, я зараз готова вийти на вулицю й танцювати з кожним зустрічним, розспівуючи якихось веселих пісеньок.

- Брай?

- ти з нами, - не дала йому заперечити Анета

«Рес, ми в Лаерт»

«хто «ми»?»

«Я, Джейк, Брай й Анета»

«пф... а чому ти їх покликала, а не мене?»

«а ти хіба хотів? А то я не знаю, як вас з Ріаном за ті пару тижнів дістали всі ці лавки й покупки! І ще - навіть Нік сказав, що в нього справ до балу повно, а ти взагалі вчитель»

«тільки тому?»

«а чому ще?»

«та якось підозріло багато часу ти з ними проводиш»

«Рес, не починай! Ми начебто це вже з'ясували»

І дратує мене ця тема. Ось хочеш - сам мене всюди вози, а ні, так і мовчи собі! І взагалі, досить хлопця чіпати!

«відкручу голову» - незмінна відповідь

«Бе-бе-бе» - піддражнила я його: «коротше, ми полетіли»

«до обіду повернетеся?»

«не знаю, подивимося»

***

- цей? Не може бути! - Брай на радощах мало не застрибав, заплатив за браслет, сунув мені його в руки, поки не передумала, і випхнув на вулицю

Ми з Анетою переглянулися й захихикали. Нам-то ходити по всяких лавках і розглядати різноманітні браслетики-кулончики-сережки подобалося, Джейк теж стоїчно терпів і мовчав, а ось Брай звірів з кожною хвилиною.

- Брай! Там були такі сережки! - дівчина ображено надула губки

Хлопець тихо загарчав, звів очі до неба, але слухняно пішов з нами назад. А Анета... вона зображала крайню нерішучість, металася від одних сережок до інших, а потім взагалі почала дивитися на кольє, після чого перейшла до колечок і знову повернулася до сережок... всіляко вона його дратувала, коротше. Хвилин так через десять (він довго тримався, справді дуже довго) Брай заявив, що ми забираємо все й знову повторив маневр з всунути в руку подарунком і витісненням нас на вулицю. А Анета... злегка очманіла від такого. За десять-то хвилин вона встигла приглянути три пари сережок, кольє, підвіску й два кільця й ​​все це в сумі немало виходить. Особливо для тих, у кого немає доступу до нескінченної скарбниці ер*Дераонів, придбаної завдяки геніальності Даміра, і їм же підтвердженої необхідності купити все й в необмежених кількостях, тому що ми з хлопцями влітку купували в рази, в рази більше. Але діти-маркізи - це не ми.

- а зараз що не так? - болісно запитав він

- Брай... я...

- подобається?

- дуже, - щиро видихнула вона. Ще б пак дівчина стала міряти те, що не подобається!

- носи на здоров'я, - посміхнувся, і тут вже було не тільки полегшення від того, що це «катування» для нього закінчилася

Анета теж посміхнулася й поцілувала його в щоку, від чого той зніяковів. Хм... Брай - зніяковів? Це щось новеньке…

А далі були прогулянки по місту, сміх і жарти, дражнилки й підначки, які непомітно переросли в гру-доженялку мене. Знаю, три маркіза й графиня, що бігають по площі навколо фонтану й грають в доженялки - це щось, але ж весело! Я буквально на секунду забарилася й на мене ззаду налетів Джейк, обхопив руками за талію й закрутив довкола себе. Жартівливо відбивалася, але він притиснув міцніше й прошепотів:

- спіймана!

Ні! Забрикалась сильніше й... фонтан ми не помітили обоє. Вірніше, ми-то знали, що він там є, але тільки коли ноги спіткнулися о невисокий бортик і ми за інерцією покотилися далі, я дійсно констатувала що так, фонтан тут є. Води по щиколотку, вона тепла, бризки від фонтану летять в обличчя. Дивлюся на наполовину мокрого Джейка й нестримно хочеться сміятися. А ось на чужий сміх повертаюся й невдоволено дивлюся на регочучих Анету й Брая. Ні, це - непорядок. Перезирнулася з мокрим сонячним, на наших обличчях прослизнули хижі усмішки. Блискавичний рух, ривок за руку й веселуни теж покотилися в фонтан. Брай такого не пробачив і накинувся на Джейка, Анета, напевно, із солідарності з ним - на мене. Викаталися ми знатно, і в чаші по щиколотку й під струменями фонтана, так що мокрими були з голови до ніг, але в очах танцювали веселі іскринки.

Коли ми нарешті вилізли, Анета зайнялася одягом, а хлопці - фонтаном. Я ж просто стояла поруч і підбадьорювала їх, посміхаючись. Працюйте, хлопці, працюйте. За що й отримала ще одне купання в фонтані від Брая, якого потім туди ж пхнув Джейк, а мені допоміг вибратися й тепер уже він зайнявся моїм одягом. Власне, йшли ми звідти абсолютно сухими, а дзюркотлива вода була кришталево-чистою.

Далі Джейк нас кудись потяг, виявилося - їсти карамелеве морозиво. Запам'ятав же! Потім знову прогулянка, карусель на місцевій ярмарку, куплені на вулиці пиріжки - з м'ясом і солодкі - які ми їли, сидячи на бортику оглядової вежі ратуші й дивлячись вниз на місто... Давно вже в мене не було таких веселих прогулянок.

***

Збиралася я в кімнаті Реса, причин на те було кілька. Тут була ванна, між іншим набагато більше й обширніше студентської, та ще й повністю в моєму розпорядженні. Тут було набагато більше місця - кілька кімнат - в яких не металася в зборах ще одна дівчина. Та й сама ця дівчина... наше з Карімою спілкування взагалі зводилося мало не до того першого діалогу. Так виходило, що в своїй кімнаті я бувала тільки ночами, половину з яких проводила в Реса (все ж «треба звикати» і бла бла бла, висипалася я тільки через день) а коли приходила в кімнату ця неприємна особа швидко провокувала мене забратися звідти якомога швидше або терміново лягти спати. Не знаю, чому вона мене так не злюбила ще з першого дня, але що вона до моєї присутності, що я до її явно не прагнули. Тих десяти хвилин до відбою вечорами (а я спеціально приходила якомога пізніше, щоб з нею поменше стикатися) і ті півгодинки з ранку або я, або вона були у ванній, так що цілком терпимо, а от збиратися на бал в її компанії мене взагалі ні крапельки не тягнуло. Тим більше, коли можна робити це в компанії Реса.

- а де Ріан? Невже досі в Хінкарі? - запитала я, вже крутячись перед дзеркалом. Не знаю, чому раптом про нього згадала саме в цей момент...

- ні, там він всього пару днів був, більше й не потрібно. Лише навідуватися іноді

- хм... а чому тоді він не тут?

- подивися на себе в дзеркало й скажи мені, чому він не тут

Подивилася, оцінила, зрозуміла чому раптом про нього згадала. Хоча ні, все одно не зрозуміла. Але виглядала я... з ніг зшибательно, це точно. Йому мене явно не варто такою бачити, догралися вже один раз...

- так він після балу прилетить?

- ні

- чому? - я з нерозумінням подивилася на Реса

- у нього й своїх справ вистачає, не буде ж він тут сидіти з нами п'ять років? Що йому тут робити? Та й ректора... - смішок, - його присутність не радує

- ммм... але взагалі ж він буде прилітати?

- взагалі буде... чому тебе це так хвилює?

- не знаю, - абсолютно чесно відповіла я, починаючи думати вже про інше, - а він... сильно там зайнятий?

- раніше йому це не заважало... але мізків вистачити повинно, а якщо ні - Міа пригляне, це як раз по її частині - оберігати дівчат від нього

- а чого вона до нього так? Явний перебір, по-моєму

- так у них обох, - смішок, - явний перебір. І не чіпає вона його просто так, тільки якщо образить дівчину. Або кине, а вона образяться. Тепер - якщо підійде теж.

Вкотре я пожаліла свого чоловіка, але тут знову згадала про інше.

- а до тебе в академії теж приставали?

- теж?

- друзі скаржаться

- три бурштинових на курс... хай не ниють, я взагалі один на два курси був

- чому на два?

- перший - мій, і другий, на рік молодше, курс Ріана, з яким я навчався після того, як повернувся

Ааа... через мене ж...

- це я вже не кажу про тих, з ким я не вчився, тому що вони теж... - знизав плечима, - знаєш, з якогось боку навіть добре, що в тебе зараз очі зелені

- все так погано?

- не те щоб погано... наполегливих знаходиться трохи, може дві-три в групі, але таке відчуття, що вони всюди. Як повернувся взагалі проходу не давали... деякий час

- деякий?

- Рі, ось воно тобі треба?

- треба! - безапеляційно заявила я, - цікаво ж!

- цікаво їй, - пробурчав мій друг, - розібралися ми з ними з усіма, потім жили спокійно

- розібралися?

- так

- як?

- по черзі

- Рес!

- когось на Ріана перекинули, інших послали куди подалі. Ще є відмінний спосіб - починаєш з кимось зустрічатися, від тебе відстають, а дівчину з поля зору не випускаєш - при тобі до неї не лізтимуть

- перекинули на Ріана?

- ось причепа! - він закотив очі, - так

- це як?

- як-як, дуже просто. Дівчата - взагалі створення дивні, вони хочуть влади й грошей, але при цьому ще й любові. І перемикаються між цим туди-сюди, не в силах визначитися. Ті, що лізуть - їм же все одно, хто я, вони прийшли за іншим - за очима. Навіть не тільки за очима... ти розумієш, - ще б не розуміла - найбагатший герцог імперії, фіолетовий і з Елдіроном! - і ось поводишся як справжнісінький козел, а на тлі такої лапочка Ріан... він взагалі буває до неможливості милим, якщо захоче. І такий гарний, співчутливий, турботливий і не козел, як деякі... ось їх і переклинює на інше - романтика, мрії, любов...

- їх? Хочеш сказати таких було багато?

- не те щоб багато, може дві, - під моїм поглядом зніяковів, - припустимо, три

- і що далі?

- а що може бути далі? Ріан - особа вітряна, там любов'ю й не пахне. Місяць-два й хтось із них когось кидає, Міа сердиться, потім...

- можна починати заново, еге ж?

- на зразок того... - він ще більше зніяковів, просто в мене такий тон був нехороший

- козли ви все-таки, навіть прикидатися не потрібно!

- ми козли? А хто їх лізти просить?! Це взагалі крайня міра була, якщо інше не допомагало... ви на першому курсі, діти ще, а от потім їх методи... дорослішають. З нормальними хорошими дівчатами ніхто так не поводився

- а про те, що зустрічатися починаєш і від тебе відстають? Ти для цього ненормальних дівчат використовував? - Зараз на Мію стану схожа, чесне слово

- нормальних... вони мені правда подобалися, а те, що інші відставали - приємне доповнення

- точно? - я трохи заспокоїлася

- точно

- а Ріан... він...

- був явно не проти, - Рес хмикнув, - і взагалі дивувався, що мені не подобається

Що не подобається? Персони, яким важливі лише титули й багатство. Всі як один противні - я й сама на балах і світських прийомах встигла це оцінити. Може воно справді так краще - з зеленими? Можу спокійно вчитися, ніхто не намагається закохати мене в себе, щоб залізти в герцогську казну...

***

- як я виглядаю? - довелося мені підштовхнути Джейка до потрібної думки, а то він впав у ступор, побачивши мене

- сяюче

Я посміхнулася й подала сонячному руку, а він нарешті ожив і зробив те саме, саджаючи мене на Діра. І, між іншим, на цей раз я сиділа попереду, боком, в кільці його рук.

- ммм... відчувається досвід, - чомусь прошепотіла я

- ти про що? - також пошепки, дивлячись мені в очі

- на лице практичні навички з катання дівчат в сукнях на драконах

- практикуємо, - посміхнувся, - сестричку возив

З такою теплотою про неї було сказано, що я мимоволі теж посміхнулася, щоправда сумно. У мене не було ні братів, ні сестер... ні, я не скаржуся, Рес мені дійсно як старший брат (навіть щось більше) і я його люблю, як і Даміра й Іаріду, але... вони - моя сім'я, але не рідні... а когось такого схожого на тебе, однією з тобою крові, в очах або рисах якого впізнаєш своїх батьків... немає в мене нікого. Я взагалі залишилася одна... одна-єдина з роду Діасен не те що на всю імперію - на весь світ...

- Ель? - тихо покликав Джейк, - що сталося?

- я... все в порядку, - глянула йому в очі

- точно? - шепіт, а рука акуратно заправляє мені за вухо пасмо волосся

- абсолютно точно, - в серці розлилося тепло, а смуток відступив

***

«Рія!»

«що таке?» - я прекрасно знала, що таке, але все ж

«відірву голову!»

«Рес, ти знущаєшся?! Навіщо по-твоєму створені бали? Щоб танцювати!»

«я його вб'ю»

«за що? Рес, сходи до ер * Матеас! Тобі безумовно потрібен психолог»

«Рі, ти заміжня!»

«і що? Мені тепер танцювати заборонено?»

«ні, не заборонено»

«а що тоді? Я повинна тільки з Ріаном танцювати?»

«з ним взагалі нізащо!»

«тоді я не бачу проблеми»

«а я бачу»

«назви»

«Гр... відірву голову»

«ваші аргументи непереконливі, сер» - я подумки послала йому повітряний поцілунок: «спробуйте удачу іншим разом»

«бе-бе-бе» - передражнив він мене: «та танцюйте вже, танцюйте. Але не загравайся»

Пф... навіть відповідати не буду.

Ці уявні дебати ми вели якраз з того моменту, як Джейк запросив мене на танець. І ось зараз почалася музика... про розмову я забула вмить. Люблю танцювати, якщо партнер хороший. Ти кружиш по залу, але не на землі - ти немов париш. І таке відчуття ейфорії, легкості, свободи... Джейк добре танцював, але я про це не думала. Слова? Вони були не потрібні. Почуття? Зашкалювали. Думки? Лякливо розбіглися, поступаючись місцем образу двох маленьких сонечок, які кружляли разом зі мною...