Людські чудовиська
Dea_chaos
Я вбита вже тисячу років, Я мертва вже сотні віків. Не вірю я навіть пророкам, Не те що в список ваших брехливих слів. Тому прошу Вас: " Мовчіть!" Замовкніть, і не смійте говорити. Ви гнилі люди, лицеміри, Чудовиська, скажені пси... Я зроду віку, краще б і не знала, Таких як Ви, гидких, злиденних, Добром обділених, нікчемних. Що за копійку вбити ладні, Що друга кинуть у бою, Що брату взмозі кров пустити, І матері, за гроші, віку вкоротити. Ви всі бридкі мені. Я б стала, бісом, чортом, духом. Дияволом стала б навічно, Щоб тілько винищити вас навік, Чудовиськ, що назвалися людьми...
2021-09-14 15:12:27
1
0
Інші вірші поета
Вона, так хтіла... Как больно мне, хотя, скорей душе...
Інші поети
رِينبـــو
@RawanEltheni
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3323
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523