Федерація досі не може впоратися із вірусом, який, по їхнім догадках, запустила Імперія, та вони помиляються. Ворог набагато ближче, ніж вони можуть собі подумати. Також Імперія почала повномасштабний наступ на Федерацію, охоплену панікою і дезорієнтовану. Темні часи наступають, та потрібно вистояти. Людство повинне вистояти будь-якою ціною! Воно повинне зупини це... Воно повинне врятуватись від самих себе. Боги навіть втручатися не будуть у це. Боги хаосу фізично не можуть втрутитися, а світлі сильно захоплені своєю гординею і "небесними" насолодами. Від них чекати допомоги немає сенсу. Та і Улькир із богом простору можуть втрутитись у це. Хоча вони уже втручаються. І чим далі, тим все більше і більше. Вони міняють хід історії заради того, щоб зупинити Ієрихон, яких загрожує і їм. І не богами хаосу, а чимось страшнішим.
Флот із тамплієрами уже ввійшов у систему із в'язницею. Через два дня... Вона знаходиться недалеко від прогнозованого фронту між Федерацією і повстанцями. Тож потрібно діяти швидко, поки не осів туман війни і Федерація не прийшла в себе від вірусу і повстання. Тут тихо діяти не підійде. По даним повстанців, сюди не йдуть поставки і так далі. В'язниця самодостатня. Навколо самотньої гори, в якій і находиться комплекс, кам'яна пустеля. По ній не вся техніка проїде, тож потрібно розчистити від федералів площадку, що напроти входу у сам підземний комплекс-в'язницю.
Флот повільно ішов до третьої від зірки планети із п'яти. Звичайна мертва планета із кам'яним рельєфом. Усі готувалися до висадки. Тут не повинно бути. ніякої планетарної оборони, тож можна висаджуватися і не боятися за те, що тебе зіб'ють ще при вході в атмосферу.
Голіаф знову проводив свою пафосну промову перед побратимами. Симптомів контузії уже і не було взагалі. Тоді він тримався на стимуляторах і медикаментах, а зараз без всього цього. Повстанці готовились до бою і приходу нового поводира. Стільки надій на одну людину, яка, нажаль, мертва. Після виходу на саму орбіту планети, тамплієри із повстанцями сіли у десантні капсули, у яких їх мали скинути на планету. Сама капсула була каплеподібної форми і по її боках розміщувалося чотири гальмівні ракетні прискорювачі, які, як не дивно, повинні були гальмувати падіння. Сама капсула вміщала в себе п'ять чоловік і для кожного окремий вихід. Вони то знаходяться у одній капсулі, та в той час у кожного свій відсік, який ізольований від інших. По центрі капсули ще один гальмівний ракетний прискорювач, та він більший за ті, що по боках. Голіаф сів у таку капсулу разом із ще чотирма побратимами. Згодом вони відчули, як їх запустили. Усі були міцно зафіксовані у капсулі. Так почалось десантування на планету. І таких капсул було близько тридцяти і всі вони запускалися із есмінця. Капсули ввійшли у атмосферу. Усі вони летіли у одну точку висадки, де була більш-менш гладка поверхня для посадки. Ця точка - космопорт перед самою в'язницею. Нікого ж не радує перспектива упасти на гостру, скелясту поверхню планети і померти від цього.
Капсула Голіафа упала недалеко від гострих і невеличких скель та диспетчерської федералів, яка була невеличкою вежею із прибудовою до неї. Усе було бетонне. Коли система звільнила тамплієрів, то ті узяли свою зброю, що знаходилась у додатковому відсіку. Сама посадка була м'якою, якщо це так можна назвати.
Перед тамплієром відпали металеві двері і термінатори линули у бій. До них уже висадилась частина капсул, які стояли серед космопорту, а одна влучила у будівлю і проламала їй дах. Тамплієри уже застали перестрілку між федералами і повстанцями, із жовтими пов'язками на руках. Сама атмосфера планети була непридатна для дихання. Занадто малий вміст кисню. А так, ніяких токсичних газів у атмосфері не було. На повстанцях і федералах були лише маски замкнутого дихання.
Повстанці поки що справлялися самі, тож тамплієри побігли у диспетчерську, із якої вівся вогонь по самим тамплієрах. Там наче і небагато федералів було, та усі п'ятеро тамплієрів зайшли у прибудову до диспетчерської і вони побачили ту капсулу, що приземлилася прямо на прибудову. Вона була закрита, а федерали пробували її відкрити, та з'явилися тамплієри, які несли лише смерть. Федерали навіть не встигли зрозуміти, що сталося, як група тамплієрів зайшла через чорний вихід. Кілька черг і від федералів нічого не залишилося. Усі тамплієри, за винятком Голіафа, пішли допомагати повстанцям, а сам Голіаф пішов до самої диспетчерської. Він пішов прямо до вежі. Сама вона була вузька, за винятком верхівки. Голіаф почав підніматися по спіральних сходах. Його помітили і відкрили вогонь, та без сенсу. Голіаф і їх убив та піднявся на верх. Там залишився лише один федерал, який хоча і стріляв у Голіафа, та у його очах був страх. Коли у федерала закінчилися патрони, то він продовжував в надії натискати ну пусковй крючок, та нічого не відбувалося. Голіаф взяв його за горло і підняв над собою. Федерал молив про пощаду, та Голіаф викинув його через вікно. Підійшовши до вікна, Голіаф побачив, як федерал лежав серед обломків. Голіаф міг би змилуватися над ним, та не захотів, як і інші тамплієри не захотіли б на його місці. Повстанці із іншими тамплієрами, що трохи пізніше висадилися, добивали і брали у полон федералів. Хоча це була ініціатива повстанців, а не тамплієрів. Та все-таки вони взяли декілька полонених. Посадкова площадка була готова до приймання повстанців. Згодом тут висадилося на фрегатах підкріплення, також було привезено два облогових танка, які розклалися і почали розстрілювати головні металеві ворота в'язниці, які федерали встигли зачинити. Вони були гігантські. Мабуть, через них і якийсь малий фрегат міг би пролетіти.
Голіаф підійшов до одного із тих танків. Гусениці розкладені по боках, головна гармата розклалася, хоча краще сказати, що вона перебудувалася і збільшила калібр. Це був облоговий танк Федерації, люб'язно позичений у федералів. Він так само як і танк Імперії, що везли термінатори, розкладається, та замість скорострільності тут більший калібр. Ствол розходиться, додаються додаткові елементи і таким чином калібр збільшується, та лише у облоговому режимі, коли гусениці розклалися.
Перед черговим боєм, Голіаф підійшов до своїх побратимів.
— Усе гаразд, брате?— запитав Голіаф у побратима, якому стало погано. Він сидів, спершись на стіну диспетчерської і тримався за бік.
— Жити буду...
— Що сталося, брате?
— Сам не знаю...— побратим забрав руку, і там силова броня була вся у крові, її пробило наскрізь.
— Медика тут немає? Йому потрібний медик, негайно! Силова броня не поставить його на ноги!— його перебив другий побратим.
— Спокійно, медик в дорозі. Мене більше хвилює той факт, що щось змогло пробити силову броню наскрізь.
— Зараз потрібно госпіталізувати його, а не думати! Ти залишаєшся із ним, і супроводжуй його весь час. Думаю, ми і без вас двох впораємося.
— Точно, брате?
— Так. Та і потрібно, щоб за ним хтось наглядав, ми не у себе дома.
— Я все ще тут,— перебив поранений термінатор.
— Тримайся, тебе швидко на ноги поставлять.
Позаду почувся шум двигунів, Голіаф обернувся і побачив як якийсь фрегат заходив на посадку. Згодом з нього вийшов Тіт із медиками, які забрали пораненого тамплієра та інших поранених.
— Бачу у нас тут серйозна проблема з'явилася.
— Якщо він не виживе, то наступний будеш ти за ним...
— Спокійно, я що винний, що у федералів є зброя, здатна на таке?
— Мені всеодно.
— Такими темпами можна усіх під ряд розстрілювати і своїх також. Тамплієре, при всій повазі до вас, та виконуйте свою роботу, а не робіть тут мені скандал. Повернетесь, то робіть, що хочете, мені всеодно, та тут зберігайте субординацію— сказав Тіт із кам'яним лицем та спокійним голосом.
— Не наказуй мені... Ти - ніхто!
— На даний момент я тут все. І всі мої слова - закон. Скажу кулю в лоб, значить кулю в лоб без всяких запитань! А тепер іди, хотів нормально поговорити, та що нашим гордим термінаторам, для яких звичайні люди ніхто?— промовив Тіт, та пішов кудись, Голіаф на нього навіть не дивився. Тамплієр обернувся і пішов назад до своїх братів, які готувалися до нового бою.
— Що сталося, брате?
— Нічого.
— Точно? За нічого просто так не сперечаються.
— Нічого такого, брате, нічого...
— Як скажеш. Судячи по всьому, стріляли по нас із сторони тої от рівнини, та я нічого не бачив. Мабуть, серед скель стрілок заховався, або це взагалі не звідти вівся вогонь. А що ти думаєш?
— Я нічого не думаю... Завершуємо наше завдання і повертаємося додому. Я не маю бажання ще тут находитися.
— Як скажеш, ти тут головний.
— Так... Головний...
Згодом таки танки змогли пробити ворота. Від снарядів залишилася велика дірка, через яку змогли пролізти повстанці. Ще через якийсь час, ворота почали підніматися, та застрягли на половині дороги через пошкодження самих воріт. Хоча цього хватало вдосталь для проїзду техніки. Хоча у цьому не було сенсу. Тамплієри із іншими пішли усередину комплексу-в'язниці. Зразу же за воротами постав КПП із різними сканерами. Вони були як і для людей, так і для техніки. Було щось, схоже на ДОТ, та уже без захисників в'язниці. Усі вони були убиті повстанцями, що вдерлися через діру у воротах та відкрили їх же. Що ж, це був лише вхід у в'язницю. Місце знаходження камери Давіана відоме, і туди можна швидко потрапити, скориставшись ліфтом. Тож тамплієри ідуть до Давіана, звільняють його і вивозять, під прикриттям повстанців.
Тамплієри разом із повстанцями пішли до вантажного ліфта, що повинний був опустити їх у самий комплекс, де уже буде потрібно дістатися до ліфта і спуститися на нижні рівні. Саме знизу знаходилися відсіки із в'язнями, хоча над ними було вдосталь поверхів. Та частина з них складські приміщення. Інші - житлові приміщення для персоналу і охорони. Ще велику площу займають біокуполи, де вирощується їжа у штучній екосистемі. Земля привезена із інших планет разом із насінням і саджанцями. Імітується вітер невеличкими турбінами, регулятори температури, вологи і так далі. Наявні фільтри, у штучних водоймах. Вода не застоюється, наявний вітер. У таких біокуполах, можна сказати, своя атмосфера. Вона ще й чиста і можна навіть відпочивати у таких біокуполах. У одному такому може бути справжня зима із мінусовими температурами і снігом, а у сусідньому тридцяти градусна жара. Один чи два таких біокупола для відпочинку, а інші для вирощування у них їжі, хоча у половині таких також можна відпочивати. Наприклад, як у біокуполах із садами. Частина біокупола автоматизована, та для вирощування і збору урожаю потрібні люди. Система може лише поливати урожай. Через відсутність хвороб і шкідників, не потрібні майже ніякі препарати. Ці біокуполи відволікають персонал і створюють ілюзію відкритого простору. Стіни таких біокуполів можуть змінювати колір підсвітки, імітуючи день та ніч.
Та термінатори про це не знали. Та і що з того? Їм потрібно лише знати план шляху, по якому вони будуть спускатися. Хоча про наявність самих біокуполів вони знають по плану.
Тамплієри разом із повстанцями почали спускатися на вантажному ліфті у самий комплекс. Згодом вони таки спустилися і масивні ворота почали роз'їжджатися, та їх зразу ще зустріли шквальним вогнем. Хоча усі вони через декілька секунд уже лежали на підлозі. Тамплієри без сумління совісті викосили їх до одного. Якщо подумати, то тут, у цьому комплексі, усі приречені на смерть. Повстанці розійшлися по краях, а тамплієри зухвало йшли по центру коридору, не боячись нічого. Що тут сказати. Пафос, пафос, та ще раз пафос.
Дальше по коридору йшла розвилка. Тамплієри повернули направо до ліфтів, а повстанця наліво до біокуполів, хоча деякі пішли слідом за тамплієрами, та вони повинні захопити нижні рівні. Загалом вся в'язниця повинна бути захоплена. Попереду тамплієрів показалися федерали, на транспортному ліфті. У них там було щось громіздке. Усі почали стріляти по федералах. Раптом якась громіздка  зброя у федерала засвітилася яскравим червоним світлом, після чого вона спалахнула і вистрілила чимось, що було аж ніяк не кулею. Воно більше було схоже на плазму, що завдяки формі ствола узяла форму дуги, що летіла прямо на повстанців із тамплієрами. Вона летіла не дуже швидко, хоча в не повільно. Передній тамплієр встиг лише зігнути руки, зоча хотів взагалі підняти, щоб на випадок, якщо заряд плазми не проб'є основний панцир, то щоб руки не "обрізало". Повстанці, що попереду спробували упасти на підлогу, та часу було мало. Деякі встигли, та ті, що спереду, на жаль, ні. Їх розрізало навпіл. Підлога в мить вкрилася кров'ю із органами. Видовище не із приємних. Деякі із повстанців, що вижили, теж вкрилися кров'ю своїх побратимів. А тамплієри що? Лише пошкодило силову броню першому. Звісно, його зброю розрізало плазмою, та не більше. Він собою прикрив інших тамплієрів, яким де-не-де пошкодило наплічники та руки, та не змогло пропалити її. Через декілька секунд уже федерал із тою зброєю лежав на підлозі ліфта, який почав опускатися. Голіаф із ще двома тамплієрами кинувся до ліфта, а інші щось не побігли за ними. Як Голіаф із побратимами добігли до ліфта, то той уже опустився на добрих метрів п'ять, якщо не більше. Та це їх не зупинило. Вони нахабно стрибнули за ними. Звук від падіння був ще той. Федерали навіть не думали, що прямо на їх голови упадуть тамплієри. Голіаф із побратимами майже не відчули удару об ліфт. Все завдяки силовій броні. Тамплієри навіть не використовували свою зброю. Вони почали усіх в рукопашну убивати. Голіаф схопив одного правою рукою за шию, підняв над землею, а другою рукою схопив щось гостре на металевих ящиках і проткнув шию федералу. Це виявився ніж іншого федерала, що так зручно залишив його на ящику. Кинувши федерала у інших, Голіаф узяв той ніж у праву руку і продовжив свою справу.
Це все йшло не довше хвилини. Тамплієри убили шість федералів. Хоча по два федерала на одного це не багато, беручи до уваги те, що проти федералів билися тамплієри, повністю окутані в метал, фінал цього бою був усім зрозумілий. Після чого один із тамплієрів підібрав ту зброю. На вигляд вона була як ієрихонська. Тамплієр кинув її назад на підлогу і почав бити ногами, підсиленими сервоприводами і штучними м'язами.
Згодом ліфт зупинився і перед Тамплієрами почали відчинятися гігантські металеві ворота. Пощастило, що федерали спускалися на останній поверх. Голіаф пішов перший, за ним ще двоє. Раптом почувся голос, що лунав прямо із шолома тамплієрів по вмонтованій рації.
— Мене чути?— почувся голос побратима.
— Так, брате, чути добре.
— Які будуть твої подальші накази?
— Не знаю навіть. Тут, начебто, нікого немає. Ми втрьох впораємося. Допомагайте нашим союзникам захопити комплекс, а ми тут якось самі. На випадок чого, ми відправимо ліфт назад до вас.
— Прийнято. Обережніше там, брате.
— Не хвилюйся, брате, все буде добре. Бережіть себе. Голіаф, кінець зв'язку.
Рація вимкнулась. В цю мить тамплієри із Голіафом відчули щось, що важко передати словами. Це відчуття... Наче хтось за тобою дивиться, стоїть за спиною. Ти обертаєшся, а там мертва тиша. Здавалося, що навіть думки твої читають. Таке важко передати словами. Пішли мурашки по всьому тілу, без видимих на те причин.
— Ви таж це відчули?— запитав Голіаф у побратимів.
— Так, може давай швидше забираємо того віцеадмірала і забираємося звідси? Мені щось не по собі.
— Тут я з вами згоден на всі сто.
Тамплієри пришвидшили ходу. Прямо по довгому коридорі повинна бути камера Давіана. Її навіть було видно. Як і у всіх камерах на цьому рівні, її закривали масивні металеві ворота, вкриті різними застереженнями. Серед таких застережень є такі: біотик, телепат, ассасин, та інші. На поверсі було пусто, ну... Не зовсім... По краях коридору лежали трупи федералів, сперті до стіни. Це не викликало заспокоєння. Мабуть, тамплієри б менше, та що я говорю! Вони б набагато менше хвилювалися! На поверсі нікого із своїх не було, а тут трупи, ще й не зрозуміло, від чого померли! Слідів боротьби немає, як і крові! Темплаєри сильно нервували, що було незвично для них. Вони пройшли через багато що, та тут якась невідома сила убила усіх федералів. Хоча скоріш всього цією силою були темні боги. Хоча як вони змогли таке зробити? Чи здатні вони на таке? Можливо, Ієрихон ще раз відкрив їм прохід у цей світ, а Федерація з Імперією нічого не можуть цьому заподіяти.
Тамплієри підійшли уже до воріт, за якими повинний бути Давіан. На них було багато застережень, і справа від воріт панель управління. Голіаф ввів пароль, що до цього украли агенти повстанців, що так вчасно покинули комплекс до штурму. Сенсорна панель загорілась зеленим. Ворота почали повільно відчинятися. Перед тамплієрами постала велика кімната із різною апаратурою, а праворуч від входу знаходилася капсула, у якій був заморожений Давіан. Хоча його не було видно через кріорозчин. Перед розмороженням Голіаф вирішив зв'язатися із Тітом, на всякий випадок. Той довго не відповідав, та згодом таки відповів.
— Тіт на зв'язку.
— Так, кеп, ми біля вашого адмірала.
— Віцеадмірала.
— Та яка різниця? Розморожувати його?
— Так, розморожуйте і виносьте його із комплексу.
— Зрозуміло... Він точно на нас не накинеться?
— Загайте політв'язнів. Деякі з них і самі йти не могли.
— Так, та тут написано великими літерами "КЛЯТИЙ, ЩОБ ЙОГО, БІОТИК".
— Як смішно. Давайте, розморожуйте. У випадку чого я відправляюсь до вас на допомогу, якщо вам так страшно, тамплієре.
— Нічого мені не страшно. Обережність зайвою не буває. І що ти один зможеш зробити тут, кеп?
— Не один я. Розморожуйте Давіана і чекайте нас тоді. Ми відправляємся.
— Добре. Голіаф, кінець зв'язку.
— Що ж, розморожуємо нашого клієнта, брати,— промовив Голіаф до побратимів і почав процес розморозки.
В цей же час Голіафу із ще двома побратимами стало погано. В очах почало темніти, здавалося, що голова от-от розірве від сильного болю. Згодом тамплієри упали на землю намертво і перестали подавати ознаки життя.
Перед очима Голіафа все біло. Нічого не видно. Хоча... Голіаф подивився на себе і він був без силової броні. Лише у звичайній імперській формі, як Тіт. Це навіть не форма Тамплієрус. Під ногами темна щось чорне. Наче лід, та взагалі не прозоре. Навколо густий, білий туман. Дальше метра нічого не видно. Та вдалі щось світило і пробивало своїм світлом туман. Голіаф попри все пішов назустріч яскравому світлу. Його туди манило, тягнуло. Він не міг цьому упиратися. Згодом він уже йшов не по чорному льоду, а по траві. Вона була висока, аж по коліна, та яскраво зеленою. Де-не-де траплялися фіолетові квіти, що так само були аж до колін. Згодом трава стала більш звичних розмірів, а квіти зникли. Почали рідко траплятися дерева. І чим дальше Голіаф йшов, тим частіше починали траплятися дерева, що згодом переросли у справжній ліс. Туман ставав все рідший і рідший, поки повністю не зник та ліс раптом не обірвався. Голіаф вийшов на берег кришталево чистого озера. Хоча, краю цього озера не було видно. Безкінечні водні простори поставали все дальше і дальше, і так за горизонт, де починалося щось зелене. Скоріш всього це був ліс, який оточував це саме озеро. А небо... На ньому видно безліч зірок, хоча зараз день. Для ночі тут занадто світло.
Напроти Голіафа була невеличка дерев'яна кладка, на якій сидів, спустивши ноги з кладки, якийсь чоловік. На ньому була форма Федерації, начебто.
— Сідай, поговоримо. Часу у нас не так і багато, промовив той чоловік. Голіаф мовчки сів біля нього.
— Давіан Тул?
— Вгадав.
— Це місце... Де ми?
— Вітаю, твоя душа тепер поза твоїм тілом. Ми у моєму власному карманному вимірі, що дарував мені Він.
— Хто "Він"?
— Бог над богами. Улькир. Той, у кого всі знання світу.
— Добре... Так...— його перебив Давіан.
— Так, я мертвий. Уже п'ять років, якщо не помиляюсь. А ти... Ти ще живий, правда це все залежить від мене. Я знаю, хто ти, і чому ти прийшов звільнити мене із в'язниці. Думаю, ти оцінив мій "подарунок".
— То це ти їх убив? Та як?
— Просто. І так само просто можу і тебе убити. Я довго стежив за тобою по Його пораді, і тепер розумію, чому.
— Так, про що ти хотів поговорити? Чому мало часу?
— Добре... Таке питання є... Ти готовий служити мені?
— Зразу з такими заявами?! У тебе з головою усе добре?— на це Давіан лише засміявся.
— Або ти будеш служити мені, або помреш страшною смертю. Таких страждань тобі навіть чемпіони Кейна не причинять.
— Це шантаж?
— І що? Тут я можу в одну мить убити тебе, та все залежить від тебе.
— Точно? І що ж я маю робити? Зрадити свою країну? Зрадити своїх братів? Та краще я помру!— Голіаф піднявся і почав відходити назад, на берег.
— Мені подобається твоя відданість, прямо як я... Колись... Ти прийнятий.
— Ти не чув? Я краще помру!
Тут під Голіафом почало щось рости і обвивати його. Через мить він був весь окутаний цією рослиною, схожою на лозу. Вона не давала йому рухатися, лише головою він міг поворушити.
Давіан повільно піднявся.
— Ти будеш служити мені доти, доки я захочу. Тепер служіння це сенс твого буття. Він відкрив мені очі. Ви, імперці, сліпці, яких ще потрібно пошукати. Відкидати дари богів. А молитися лже-божеству ще тупіше. А федерали також ще ті сліпці. Я таким теж був, та Він відкрив мені очі. Тепер я бачу, істину. Ієрихон набагато ближче до істини, ніж усі ви разом, чи поодинці взяті. Хоча їхні знання для мене закриті.
— Ти несповна розуму!
Давіан мовчки почав повільно іти до Голіафа, щось бубнівши собі під носа.
— Ти станеш моїм спасінням! Хоча, ти уже ним став. Завдяки тобі я повернуся у світ живих. Я один, і мене багато. Я бачу істинну, яку не бачиш ти! І знаєш, було б зручніше, якби ти один прийшов до мене. Без своїх братів.
— Що ти з ними зробив?!
— Не кричи, ти... Не порушуй безперечну гармонію цього місця. Вони живі, покищо... Все по моїй волі. А тепер, і ти станеш мені служити. Вважай, що ти уже помер, бо ти колишнім уже не станеш, тамплієре.
Руки Давіана почали горіти яскраво-зеленим кольором, і той приклав їх до голови Голіафа. Сам тамплієр у свою чергу відчув сильну головну біль.
— А тепер... Тепер ти будеш підкорятися мені та лише мені, друже.
Полум'я із рук Давіана помалу почало розпливатися по всьому тілі та по тілі Голіафа. Та що незвичайно, це полум'я нічого не підпалювало. Ні трава під ногами Давіана, ні сам одяг не хотів загорятися. Як їх обох полум'я повністю охопило, то воно починало ставати все інтенсивнішим та інтенсивнішим, та міняти свій колір на червоний. Та Голіаф відчував сильний біль по всьому тілу. Він наче горів, та не отримував опіків. Його наче різали, та без порізів. Можна зробити багато порівнянь того, наскільки його біль був нестерпний. Та від больового шоку Голіаф не міг померти. Він кричав від болю. Згодом, коли від обох здіймалися великі стовпи вогню, то вмить усе припинилося. Вогонь згас. Голіаф втратив свідомість, а Давіан повільно відійшов назад та розвів руками.
— Да почнеться нова ера! Да почнеться початок кінця!
— Так... Як скажеш...— тихо відповів Голіаф.
Туман почав насуватися на озеро. Згодом він покрив і Давіана з Голіафом та продовжував густішати. Дійшло до того, що  вони перестали бачити свої ж ноги. Згодом вони уже нічого не бачили.
Смерть - початок чогось нового. Того, що не передати словами і не зрозуміти людству. Смерть це те, чого не уникнути. І лише смерть зможе закінчити всі ті муки, що були при житті. Смерть - ліки від болю. Смерть - початок нового життя.