"Soldier"

Честер Фінч

Світанок цей, вже пригорнув мене. І ці птахи, кульбаби біля хати.. А який день! Ти глянь який це день.. Сам огорнув себе в яскраве покривало. Порив душі моєї, стає все сильнішим. І квіти ці, вже розпустили цвіт. Та яблуня, і сливка біля ґанку. Красу свою не приховає від усіх.. І ця дівчина, що має очі ті зелені. Мене забрати у полон зуміла.. Тепер навіки я-в'язень її. Я не шкодую.. Нехай буде так.. Вже моє сердце віддане тобі лиш.. Невже контузія і мариво проходить.. Я вже почув ту чергу з кулемета.. Уже і смерть,десь не за горами. Та у душі чомусь, болюча втома.. Я другу промовляю: -Я не здамся! А він промовить; -Ми будемо вдома! І ось лежу в калюжі крові я своєї.. Хочу назад до хати.. та до дівчини тої.. Та це нажаль, не здійсниться ніколи.. Я в тім окопі, закінчу долю свою... (Автор арту:McCryCraft)

2023-01-22 23:09:23

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

просто веселка

Сумно і чуттєвого ✨

Відповісти

2023-01-23 07:06:38

Інші вірші поета

"Драма" Поема "Козак та Пані" Частина 1 "Куди спішить цей час" "Місце наших мрій"

Інші поети

Silver Spy

@S_i_l_v_e_r

EmmaGolfild

@EmmaGolfild

Cristina Zemba

@Cristina_Zemba

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

4377

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11523