"Поема Театр одного актора"

Честер Фінч

Театр одного актора. Він все старається, всю душу виливає.. Але раптово питання в зал скандує, промовляє; -Навіщо ображаємо всіх? І вже чому образи, ми не пробачаємо? А тільки все тримаємо в собі.. У залі тиша.. Тиша мертва тиша.. Не розуміють всі, про що актор говорить.. У п'єсі не знайти, таких рядків! Вже чути поза сценою, підказки; -По сценарію іди! Та той актор, свій монолог не зупиняє; -Ми не заслужено, бачимо зірки.. Ми не молимось до неба, тікаємо від труднощів своїх.. А вже коли проблем стає багато, і виходу ніби не знайти.. Тоді вже ми, до храму прибігаємо, стаємо на коліна, та б'ємось лобом об хрести.. І віримо, надіємось, плекаємо, що у небі, почують наші молитви.. Та з неба голос промовляє; -Де був ти всі роки? -Чому від тебе, молитви я не чув? Невже забув.. Невже мене забув.. У залі всі мовчать, не чути звуку.. Лише єдині оплески звучать. Завіса закривається, шумить народ. Та цей актор зникає.. Його ніколи в залі не було!

2023-05-29 21:53:14

Інші вірші поета

"Ви ангели мої" "У одвірках душі" "Я хотів" "Чому Світ наш такий?"

Інші поети

Eleanor Rigby

@ouvrir_son_coeur

Merlin911

@garovan321

Aleksis Wind

@aleksiswind

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

3306

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

5167