Страшно...

Мінливість. Пробіжками час.

Втративши істину раз,

Не знайдеш у розлитих пляшках вина.

І залишених на полках книгах.

Десь знову б'ються за стилет не знаючи правди.

А істина у тому, що нам просто страшно.

Страшно...

Страшно сказати дитині, що мати відходить з життя.

Страшно піаністу більше не чути звуків прекрасних сонат.

Страшно любити зрозумівши, що любим не тих.

Страшно вміти говорити та в стаді німих.

Страшно поету не підібрати риму.

Страшно художнику, коли пальці не в силі

Втримати пензель, яким він писав нову картину.

Страшно сім'ям помирати від голоду. В немочі,

Поклавши голову на руки, а руки на твердь свого стола.

Страшно хірургу хоч раз помилитись - летить в урну рука.

Страшно...

Горять міста, а ми бачим "воочию".

...я тут підібрав не правильно слово,

Та яка різниця, коли горять міста

І нам страшно завтра не побачити сонце...

Я писав, та відкладав, бо ще не прийшла...

Та от вирішив дописати, остаточно поставити крапку.

Вирішив дописати, коли істинно стало страшно...

Сотні зажирілих, влаштують дебати по "телеку".

З іншого боку дебати, що не йдуть далі диванів.

Чекаєм свят щоб набухатись.

Сотні померлих від голоду в Африці, тисячі від куль де схід

України. А тут, де мирно, куля забере життя дитини,

Якій ледь було одинадцять. І це істинно страшно...

Знаю де помилки. Не слухай, не читай - не нав'язую думку!

Люблю свою країну істинно, правда.

Просто мені істинно стало страшно!

Два роки, як закінчив школу.

Протерши пил, золоту медаль

Ховаю у шафку, бо з нею нікуди податись.

Поки пишу, десь знайомі нарізають

Овочі, замінивши дерево на

"Червонодипломний" пластик.

Страшно...

Просто включи мозок. Вникни в циклічність.

Проклавши дорогу, заасфальтований тротуар

Приховає в собі сотні на нього виблюваний амбіцій.

В холодну воду, змити бруд заводів. Де за копійки

Гнути спину. Слизькі руки, від мила.

Заасвальтований тротуар приховає в собі сотні

На нього виблюваних амбіцій...

Страшно жити, в думках захлибнувшись.

Циклічні дні дарять моменти структуровані в будні.

Десь покинутий і всіми забутий,

Виводить слова, хоч хліб на обід не дарують

В клітинки вписані букви.

Десь покинутий і всіми забутий,

Бачить життя пропитих, беззубих,

Біля магазину, на лавках, у бруді.

І пише, щоб одним з них ніколи не бути...

Страшно...

Покинуте серце. Кинуте в урну.

Пропитих, беззубих.

Біля магазину. На лавках.

Страшно...

Просто включи мозок. Вникни в циклічність.

Писав, відкладавши та вирішив до кінця розставити крапки.

Вирішив дописати, коли стало істинно страшно...

***

22.06.19 / 19:44