Не знанні слова, що на скрижалях,
Нам напишуть вірші і поеми.
Я виріжу біль собі з серця,
Безжально, ніби лезом кинджала.
І з головою кидаюсь
У старий запорошений том.
Дайте папір, я в небо пускаю вірші.
Я "Обірваний" і "Одержимий" -
Прочитайте мій "Заповіт".
А після клюйте, як ворон, що літає над тілом.
А поки не варто судити - я цілеспрямовано вибрав цю "Зачаровану скрипку".
Ми забудемо біди.
Наче скажені разом робитимемо
Видих і вдох.
Та в наших серцях - лиш бур'ян,
А не "Дві троянди" Едему.
І хто сказав, що це буде "Любов"?!
Поезія, я молюсь тобі, ніби ти "Оссіан",
Що будує прекрасне з уламків
Моїх таємних руїн.
Люди переживають за красу їх обличч,
Та це не знімає "Камінь" з душі.
Мене давить повітря.
Завжди відчуття, ніби пишу свій останній "Сонет".
І коли не чекаєш, з-під кутка вилізе "Криса".
А у мене є "Вибір" - самостійно вибрати
Свою "Смерть".
Я говорю, та наступить кінець, і, заклеївши рот,
Прийде система і скаже:
"Тут немає поета. Є офіцер Гумільов!"...
***
05.09.2018