- Начальнику, підійди, будь ласка! - хриплий чоловічий голос доносився з сусідньої камери. Звідти ж і надходив стукіт. Звук лунав з камери 64, але молодший інспектор настільки захопився сусідньою, що на мить подумав, ніби стукіт валить звідти. Стукіт мертвих душ.
Богдан зітхнув з полегшенням і підійшов до дверей. Праве око заглянуло в оглядове вічко, розглядаючи худорляве зморшкувате обличчя ув'язненого.
- Слухаю.
- Начальнику, закурити хочемо. Цілий день без курива, аж вуха пухнуть. Будь людиною. Візьми в 72 нам табачку.
- Куріння шкідливе для вашого здоров'я. Я не палю - от і ви не будете. З сьогоднішнього дня розпочинаємо вести здоровий спосіб життя, - з хитрою посмішкою відповів постовий.
- Начальнику, навіщо ти так? Ну, будь людиною, - стояв на своєму худорлявий  мужик в віці.
- Я не маю права щось передавати. За мною, он там, в горі, відеокамера слідкує.
- За всіма слідкують, але вони виручають нас.
- От і чекай коли настане їхня зміна і більше мене не задовбуй, бо накатаю рапорт, за невиконання команди "Відбій".
Після цих слів, Богдан посвистуючи попрямував коридором.
Що робити на посту коли ти один? Або вести розмову сам з собою, або ж поринути в роздуми. Перший варіант попахує психлікарнею, тому, молодий співробітник обрав останнє.
Ноги, ніби на автоматі, носили Богдана вперед-назад коридором, а голова прокручувала різні хороші думки.
- Ех, скоріше б перезмінка. Прийду додому, наїмся смачних вареників з капустою, які моя люба сьогодні приготувала, а потім прийму гарячий душ і в ліжко. Спатунькати аж до самісінького вечора.
Дрррр!
Задирчали вхідні двері на пост.
Це прийшов інший постовий. Широкий, бритоголовий мужичок невисокого зросту, який носив стару та пошарпану форму типу "Дубок".
- Ну що, боєць, йдеш їсти? - поцікавився Васька шморгаючи крупним, схожим на бараболю, носом.
- Так, іду, але щось пізнувато ти мене міняєш, - Богдан задер ліву руку дивлячись час. - Майже дванадцята.
- Раніше не виходило. Етап був. Бандитів приймали. Корпусний, до цих пір займається, тому прислав мене. Так, дуй, хлопче! В тебе пів години.
Богдан полетів, немов злітаючий літак.
Васька перевірив, чи постовий дійсно залишив корпус і хутко підбіг до камери 65.
Повільно, не кваплячись, легко легесенько, будучи ніжним, ніби з цнотливою дівчиною, чоловік відривав білу стрічку.
Вона не витримала і йому піддалась. Васька вставив в замок ключ та відкрив камеру. Вказівний палець увімкнув тумблер на настінній коробці і всередині засвітилось світло.
Допитливий чолов'яга, ніби миша в нірку, заскочив в камеру.
Васька уважно ходив в приміщенні роздивляючись кроваві сліди. Темно-червона рідина була всюди. Стіни, стеля, підлога, нари.
Нічого не розуміючи Васька чухав лису макітру.
- Що ж воно таке тут сталось? Невже і справді самогубство?
Чоловік наблизився до вікна. Очі кидали погляд повз металеві грати вдивляючись в нічне зоряне небо.
Бам!
Металевий звук змусив його різко обернутись.
Двері до камери зачинились.
Погасло світло.
Васька залишився сам на сам з непролазною темрявою.
- Ей, до біса такі жарти! Це не смішно!
Чоловік повільно просувався до виходу. Наблизившись до дверей Васька одною рукою взявся за дверні грати, а іншою стукав в основні металеві.
- Ей, Бодька, це ти там дурнею займаєшся? Ану ж бо, відкривай! Хутко!
- Це не Бодька, - ніби сичання змії прошепотів незнайомий голос в темряві.
Хтось був всередині. Хтось знаходився дуже близько. Чоловік відчував біля себе якийсь морозний льодяний подих.
Зловісний голос повільно прошепотів прапорщику на вухо.
- Ти не вийдеш звідси.