- В мене до вас прохання. Здайте, будь ласка, по 100 гривень на похорон. Померати, це дороге задоволення. В прапорщика жінка безробітня, тож, всією нашою установою ми маємо допомогти їй гідно його поховати.
Так. А тепер перейдемо до роботи. Хто стоїть на другому посту?
- Я, - пролунав дзвінкий голос зі строю.
- Представтесь.
- Рядовий Рудько.
- Рядовий? Ви скільки вже тут працюєте?
- Після того, як став нести службу самостійно, то лише один день.
В строю стояв худий та високий хлопчина з добрими очима. Звали його Богдан і було йому 22 роки. Він нещодавно повернувся з армії і відразу влаштувався в сізо, так як обожнював носити пагони. На ньому гарно сиділа військова форма нового зразку. Залишилась ще з військової служби. В установі не видають форму. Все доводиться купувати за влашний кошт.
Майор прискіпливо глянув на хлопця.
- Ви знаєте свої обов'язки?
- Так, - впевнено сказав як відрізав Богдан.
- Якщо якась з камер буде стукати в двері, ваші дії?
- З'ясую причину виклику.
- А якщо в камері хтось з бандитів поріже собі вени?
- Натисну тривожну кнопку.
- Скільки осіб має бути присутніми на посту щоб Ви відкрили камеру в нічний час?
- Не менше трьох осіб та кінолог з собакою.
- Добре, - офіцера задовольнила відповідь, - Дивіться там, на посту, обережніше. Камеру 65 опечатано. Краще не наближайтесь до неї. Від гріха подалі.

Скінчився розвод і новачок відправився на свій пост.
Богдан провів перевірку. Хлопцеві було трохи лячно заходити самому до камер та рахувати ув'язнених. Десять осіб, котрі притягуються до кримінальної відповідальності за тяжкі злочини і між них лише постовий. Такий собі, один в полі воїн.
Але ув'язнені вели себе спокійно, стримано, а деякі, навіть звертались на Ви.
12 камер. Постовий завітав до кожної, переконавшись що всі на місці і знаходяться в хорошому стані. Богдан разом з колегою, в якого приймав зміну, перевірив роботу тривожної сигналізації, а потім, розписався у відомості.
Новачок залишився сам і відразу приступив до роботи.
Кожні 15 хвилин хлопець повільно ходив коридором заглядаючи в оглядові вічка камер.
- Дорожника до мене! Конів тягаєш? Твоє прізвище? Маєш попередження. Побачу ще раз - буде складений рапорт.
Військові чоботи топтали стару підлогу. Відеокамера слідкувала за працівником, а працівник слідкував за злочинцями.
- Штору з нари прибери! Що? Прізвище твоє!? На вас буде складено рапорт.
Богдан робив все так як його вчили  досвідчені робітники. Хлопець був не з боязких, тому не боявся реагувати на порушення і розмовляти з злочинцями.
А є такі кадри, якім бракує духу поговорити з порушником і вони потаємно пишуть рапорт, а увязнений нічого не розуміє - хто?що?коли?чому?
Блакитні очі обурено розглядали наручний годинник.
- Десята. Капець. Минуло лише 2 години. Як, оце,  до 8 ранку достояти?

Хлопцеві важко було стояти на ногах. Він ще не встиг звикнути до такого режиму.
  Постовий перемкнув світло в камерах з денного на нічне. Вимкнув лампи на коридорі залишивши лише одну, ту, що знаходилась біля відеокамери.
Неприємний аромат тюрми бив в ніс, але Богдан повільно до нього звикав.
В камерах галас. Хтось дивиться телевізор, хтось грає в нарди, хтось бродить туди-сюди по камері. Одним словом - тюрма не спить.
Богдан повільно ходив по продолу вперед та назад, подивляючись, час від часу, на загадкову камеру під номером 65, яку було опечатано білою стрічкою.
- Що ж це за бісовщина така? Всі перерізали один одного? Всі гуртом вчинили масове самогубство? Та ні, це дурня якась.
Хлопчина був при здоровому глузді і знав, що наш світ простий як два додати два і жодної містики бути не могло.
Глибокопосаджені великі очі уважно вдивлялись в коричневі металеві двері.
- Що ж в тобі не так? Що ти приховуєш, потаємна кімнато?
Бам!
З середини камери донісся удар об металеві двері.
Постовий аж підскочив від несподіванки, а його серце, ніби впало в штани.
Бам! Бам! Бам!