Вона
І скільки б вона не кричала,
Між кронами дерев її ніхто чув.
Вона була, самотня, обідрана у білій сорочці.
Беззахисно кружляючи стежками.
Звірі її не боялись, але й блище ніхто не підходив.
Залишавши її саму, з поглядом хижого птаха.
Коли вже голос зірвався, а на ногах виступила перша кров,
Вона вирішила присісти й чекати світанку.
Десь палало полум'я, хтось когось розшукував.
Десь літала птаха, а хтось тихенько спав.
Зайшовши в воду по коліна,
Вона змивала з себе бруд та кров.
Волосся прилипало до оголених плечей,
А місяць підсвічував оголену росу.
І як би довго вона не кричала,
Її ніхто у тому лісі не чув.
Тому вона просто кружляла,
Лякаючи навколишню красу.
2022-10-05 12:03:10
6
0