Відкрий очі

Ніка Лофт

Відкрий очі подивись у світ, не час ще писати заповіт. Помилуйся ще красою, що стоїть перед тобою. Так скажи привіт, ось тобі мій звіт. Отака моя промова, і це ніяка там не змова. Бо якщо захочеш, усе на світі зможеш. Доля любить сильних духом, а не тілом і в душі із білим світлом. Нас випробовує життя, Ведучи у небуття. Шлях свій освітити зможеш, якщо сильно ти захочеш. Вірити, любити, жити, нам потрібно, це хотіти. Що зробити, коли життя прожити, не поле перейти. До кінця іди, тоді зможеш ти знайти, свою долю і призначення, не тікай і не ховайся. Бо щоб не сталося, ти не здавайся. Знайди ти сили у собі, і вже тоді. Помилки робив з нас, кожен. А скільки ти? Бо якщо вмієш ти любити жити, тоді людина ти!

2020-01-08 17:18:35

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Стар Ред

Круть

Відповісти

2020-01-17 16:56:35

Інші категорії

Вірші до свят Гумористичні Сумні вірші Подійні Радісні вірші Пейзажні

Інші поети

somewhere

@somewhere

Edelweiss

@Edelweiss

UNICORN

@oshold

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

4642

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11943