Відкрий очі
Ніка Лофт
Відкрий очі подивись у світ, не час ще писати заповіт. Помилуйся ще красою, що стоїть перед тобою. Так скажи привіт, ось тобі мій звіт. Отака моя промова, і це ніяка там не змова. Бо якщо захочеш, усе на світі зможеш. Доля любить сильних духом, а не тілом і в душі із білим світлом. Нас випробовує життя, Ведучи у небуття. Шлях свій освітити зможеш, якщо сильно ти захочеш. Вірити, любити, жити, нам потрібно, це хотіти. Що зробити, коли життя прожити, не поле перейти. До кінця іди, тоді зможеш ти знайти, свою долю і призначення, не тікай і не ховайся. Бо щоб не сталося, ти не здавайся. Знайди ти сили у собі, і вже тоді. Помилки робив з нас, кожен. А скільки ти? Бо якщо вмієш ти любити жити, тоді людина ти!
2020-01-08 17:18:35
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Стар Ред
Круть
Відповісти
2020-01-17 16:56:35
1
Інші категорії
Для дітей Сумні вірші Поеми Привітання Історичні Гумористичні
Інші поети
Visha
@cuckoo_brunette
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3309
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10906