Mort de l'âme

J'aime Les cookies

Mort de l'âme , mort infâme Ils continuent, ils la blâment Corps présent, l'on entends sa respiration Esprit absent, le monde ment Marques de douleur , maux et malheur Vous ne donnez que rancoeur Vous êtes son tueur D'en avoir peur à la vouloir Ne voulez vous pas savoir ? Elle n'en à à faire de votre miséricorde Elle ne suit plus les ordres Corps présent, l'on entends sa respiration Esprit absent , le monde ment Lit froid , les anges en émoi Laissez la mourir , elle veut partir Vous l'avez laissé périr et maintenant vouloir la guérir Mort de l'âme, mort infâme Corps présent , l'on entends plus sa respiration Esprit absent , le monde ment Elle n'aura plus à se préoccuper de votre sermon.

2020-11-13 16:58:09

7

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

KAYSEE

Ow... Magnifiiique

Відповісти

2020-11-13 17:01:17

1

J'aime Les cookies

@KAYSEE mercii ⭐

Відповісти

2020-11-13 17:01:39

1

J'aime Les cookies

merci beaucoup ❤❤❤

Відповісти

2020-11-13 17:28:10

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4942

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12636