Тону

Вер Веріґо

Я в океані... тону, Кораблям довкола кричу Та ніхто не чує мене, Бо крик, тільки в моїй голові. Я в океані... тону, Спочатку була на кораблі, Далі у шлюпці, Та вона перевернулася. Я сама її перевернула! Навіщо? Бо там було багато речей, Нехай вони потонуть, Можливо, разом зі мною... Я в океані... тону, Боюся, що зараз мене почує акула, Та яку я боюся, І з'їсть мене. Я в океані... тону, Всі мої речі на дні, Та я все ще на плаву, Порятунку чекаю. І ось він... човен, А в ньому він Мрія моя - Муза! Я пливу до нього, Втомлена та майже мертва, Але він віддаляється, Не пускає мене. Я в океані... тону, Хапаю ротом повітря, Щоб піти на дно гідно, Щоб потонути разом із минулим. Та ось він - порятунок мій, Надувні літери, Я хапаюся за них та пливу, шукаючи берег. Я в океані... жива, Я вже бачу землю І готова зійти на неї, Тільки заради нього!

2019-01-14 18:59:18

Інші вірші поета

Яблуневий сад Бо ти красива На підвіконні квіти Звернення до громадян України!

Інші поети

BON BON

@bon_bon_c0xu

Roi De Libertad

@Hikari_4002

Kira Snow

@FallingSnow119

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12197

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16586