Перше побачення
- Ай... до зустрічі ще дві години, а я ще зовсім не готова. Одягну напевно цю білу сукню. Ніііі, ніби на весілля зібралася... Візьму рожеву! Волосся вирівняти чи накрутити? Може просто заплести? А туфлі чи кеди? - ці думки мене втомлюють, але я така щаслива!
Ян чекав мене в парку і все дивився на годинник. Я прийшла рівно о 7.
- Ти..., ти дуже гарна! - сором'язливо промовив він.
- Ти теж,- невпевнено відповіла я.
- Ти не проти піти на каву у одне з моїх улюблених місць тут?
- Я тільки за!
- Тіно, ти ж не маєш хлопця?
- Ні,- я з усмішкою сказала.
- Тоді...
Він ніжно взяв мене за руку та пронизливо глянув в очі. Я застигла на кілька секунд та потім впевнено сплела наші руки міцніше.
Він нахилив голову вниз та непомітно усміхнувся.
Ми прийшли у кафе, у якому я не була ще. Воно було дуже затишне і ці милі старовинні дивани додавали казкової атмосфери.
- Що ти будеш?
- Каву з молоком.
- Я теж, не можу пити каву без нього. Я замовлю тобі ще щось самотушки, добре?
- Звичайно.
Офіціанти принесли наше замовлення, а за кілька секунд ще й печиво з передбаченням.
- Не бійся перешкод,- прочитала вголос,- а в тебе що?
- Йди за своїм серцем,- глянувши на мене, прошепотів Ян.
Ми довго розмовляли, пройшло майже три години. Та нам було мало, дуже мало.
Він провів мене додому і неочікувано поцілував в чоло.
- До завтра, люблю!
- До завтра!- я повністю залилася рум'янцем.
Мама помітила мою усмішку, та нічого не питала. Я побігла у свою кімнату, обняла улюблену іграшку та довго лежала і раділа.
- Це була не зустріч, це було побачення!- я заховала обличчя в подушку.
Ян чекав мене в парку і все дивився на годинник. Я прийшла рівно о 7.
- Ти..., ти дуже гарна! - сором'язливо промовив він.
- Ти теж,- невпевнено відповіла я.
- Ти не проти піти на каву у одне з моїх улюблених місць тут?
- Я тільки за!
- Тіно, ти ж не маєш хлопця?
- Ні,- я з усмішкою сказала.
- Тоді...
Він ніжно взяв мене за руку та пронизливо глянув в очі. Я застигла на кілька секунд та потім впевнено сплела наші руки міцніше.
Він нахилив голову вниз та непомітно усміхнувся.
Ми прийшли у кафе, у якому я не була ще. Воно було дуже затишне і ці милі старовинні дивани додавали казкової атмосфери.
- Що ти будеш?
- Каву з молоком.
- Я теж, не можу пити каву без нього. Я замовлю тобі ще щось самотушки, добре?
- Звичайно.
Офіціанти принесли наше замовлення, а за кілька секунд ще й печиво з передбаченням.
- Не бійся перешкод,- прочитала вголос,- а в тебе що?
- Йди за своїм серцем,- глянувши на мене, прошепотів Ян.
Ми довго розмовляли, пройшло майже три години. Та нам було мало, дуже мало.
Він провів мене додому і неочікувано поцілував в чоло.
- До завтра, люблю!
- До завтра!- я повністю залилася рум'янцем.
Мама помітила мою усмішку, та нічого не питала. Я побігла у свою кімнату, обняла улюблену іграшку та довго лежала і раділа.
- Це була не зустріч, це було побачення!- я заховала обличчя в подушку.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Перше побачення
Таке захоплення читати
Відповісти
2020-06-25 14:51:39
1