Матеріальне і безтілесне

supero

Думки думаються тишком, Пролітають як пташки, То сховаються, то заголосять, А потім зникнуть на віки. Безкінечний ураган безкрайніх, Безтілесних образів, людських. Важливих, але забудеш, Як тільки сформулюєш. Тільки й можеш спостерігать За тим невідомим потоком, Що зажди є, але й нема. І більш нічого... Не наділений ти волею богів, Творити дійсність і світи Порухом лиш пальця, Тільки за одним порухом думки. Такий уділ людський, спостерігати, Думати, творити впродовж короткого життя, А потім, піти в забуття разом думками, Мріями, діяннями. То чи так важливе наше існування? Коротке й беззмістовне... Чи так нам потрібне те матеріальне, Заради якого працюють все життя?

2023-04-23 05:55:19

Інші вірші поета

Тиха армія Повелителі світу Тим, кого вже нема Легкість буття

Інші поети

Надин

@mindmap

Corbie

@ezzylryb

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

1745

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11523