Звір
А когда мы желали погубить селение, мы отдавали приказ одаренным благами в нем, и они творили нечестие там... Коран. Перенес ночью. Аят 17 Місто-дивна жива істота. Воно немає однієї подоби. Одного обличчя. Місто- це друг, що прийме тебе до себе, але, одна секунда, і друг перетвориться на Звіра. Звіра, що поселиться всередині твого нутра. І зжиратиме тебе повільно, маленькими шматочками. Місто- це не будівлі, магазини, гроші, можливості. Це люди. Люди народжують місто. Люди вбивають його. Проблема тільки, що вони не знають КОГО годують роками. Звір знищив і це місто. Воно стало пусткою. Дірою, в якій немає місця світлу. В домівках вже не засвітиться світло. Не пролунає дитячий сміх. Воно не відродиться. Звір знищив його, вирвав серце і лишив помирати. Звір живе у кожному з нас. У кожному. Він не ховається, а прикидається Другом. Другом, який казатиме, що все гаразд, поки ви помиратимете авд злоякісної пухлини мозку. Вітер-єдиний мешканець цього міста. Воно цвіло, мало свою душу. До школи ходили діти. Один з одним віталися сусіди. Сварилися, мирилися, плакали, любилися. Доньки канючили у мами нове платтячко, сини в тата машинку. В цьому містечку жила Радість. Жило Світло. Так було. Поки Звір не виповз назовні. Багаті торгаші захотіли ще більше грошей. Ще більше влади. Звір впустив у них свої ікла. Чим більше вони отримували, тим жадібнішими ставали. Звір пожирав їх, смакуючи. А вони вбивали себе з посмішкою, на губах. Скоро люди перестали спілкуватися, вітатися, радіти. Їхній світ звузився до роботи, будинку, родини. Звір святкує перемогу. Поодинці, вони не могли його подолати. Він знав. Знав, і насміхався. Він труїв кожного. День за днем. Хвилина за хвилиною. Труїв, поки нічого не лишилося. Що стало з ними запитаєте ви? Запитаєте, знаю. Звір пожер їх. О, в його арсеналі багато найрізноманітнішої зброї: гординя, ненависть, заздрість, жадоба. Ми всі на це хворіємо. А розрізати цей нарив, не маємо сміливості. Звір це не проблема одного....
2024-12-29 15:35:57
0
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12232
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3624