Зовущий себя поэтом
Ночь на дворе, голые улицы. Светятся звёзды, горят фонари. Холодом бьёт, до дрожи трясутся колени, сбитые твои. Бешено рвешься, стараясь сбежать. Жадно хватая воздух губами. Больше тебе не хочется ждать, Хочется просто исчезнуть за облаками. Тучи плывут, летят далеко, Город накрыло зловещим туманом. Край на мосту, взгляд прямо вниз, Страшно, конечно, все без обмана. Тонкие пальцы, обида в глазах, Сомнения с болью и страхом. Больше тебе не хочется врать, Больше тебе не хочется плакать. Хрупки плечи ринулись вниз, Навстречу холодному ветру. В квартире грустно поник, парень, зовущий себя поэтом. 16.04.2018
2018-04-16 19:12:17
4
0
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12972
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9508