Наш світ розламався
Сергій Яремчук
Наш світ розламався на "після" і "до" Під звуки гучних канонад. Чи будемо жити ми так, як колись Коли від минулого попел зостався? Був страх, була паніка, сльози були. Проте, згуртувавшись, ми це пережили. Зостались лиш біль й довге чатування Перемоги близької і повернення наших бійців. Минуле, як ті самі Помпеї, Під попелом лежить й спостерігає, Як кожен із нас туди знов заглядає. Нема там ні свисту ракет, ні навіть сирен. Де є спокій, кохання і мирне життя. Я вірю, що знов ми побачимо сонце, Що зійде над лютневими сірими хмарами. Ми знов будем мирне життя проживати, Й спостерігати, як двором біжить дітвора. У День Перемоги на площі зберемось І гучно промовимо "Слава Героям!". Проте все ще буде боліти на нашому серці Лютневий той рік, коли зрозуміли ми остаточно, Що наша країна в нас одна-єдина. 14/04/2023 Знаю, що рима під кінець підкачала, проте вірю, що вам сподобалось.
2023-04-14 11:42:46
1
0
Інші вірші поета
Присяга Нічної варти Якщо я вмру... Я одинак... Дзвони
Інші поети
Veronika Yupyn
@Veronika_Yupyn
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9295
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12434