— Привіт, хлопці! — Зигма гіперактивно замахала руками, щойно її смарагдова голограма стабілізувалася в повітрі. — Ви все-таки потрапили на заставу?

— Ну, загалом так, — стомлено усміхнувся Квінт.

— Ого! — голограма Зигми зі щирим подивом і професійною цікавістю оглядала просторий, бездоганно чистий пункт управління. — Як таке взагалі можливо?

— Як виявилося — можливо, — хмикнув Ордо, почухавши потилицю. — У застави весь цей час був відданий хранитель. Знайомся — це Сім.

— Де? — озирнулася Зигма.

— Погляд нижче опусти, ось він.

Маленький ремонтний дроїд, що стояв на підлозі, привітно помахав Зигмі крихітною металевою рукою.

— Хлопці, ви вирішили посеред місії показати мені стародавнього ремонтного дроїда? — розчаровано протягнула вона.

— Пані, я щиро радий нашому знайомству! — Сім спритно й напрочуд моторно застрибнув на край панелі керування, опинившись на одному рівні з обличчям Зигми.

Інженерка спантеличено переводила погляд то на дроїда, то на усміхнених офіцерів.

— Ми й самі досі в шоці, — розвів руками Ордо. — Але він справді самотужки доглядав увесь цей комплекс відтоді, як загинув місцевий гарнізон. Точніше — двоє останніх офіцерів, що вижили.

— Так, пані, це я, — дроїд картинно вклонився з витонченим механічним дзижчанням. — Ці панове дорогою пообіцяли познайомити мене з вами, і, мушу зізнатися, ви вже з першої миті перевершили всі мої найсміливіші очікування.

Зигма нарешті зібралася з думками.

— Ну, припустімо... Ні, цього просто не може бути! Твоя матриця не змогла б...

— Останні офіцери були науковцями з Касти Амон, — вагомо пояснив Квінт. — А Сім — їхній особистий експеримент.

— А-а-а! Тепер усе зрозуміло! — Зигма розпливлася в широкій усмішці, а в її очах спалахнув гордий вогник. — Отже, ти, Сім, — унікальний експеримент моїх співвітчизників.

— Так, — коротко кивнув дроїд, ритмічно блимнувши синьою оптикою.

— Ну, показуй своє господарство, малий!

— Із задоволенням, пані. Хоча, між іншим, я не малий. Це звучить дещо образливо.

— Вибач, я не хотіла тебе образити, — трохи зніяковіла дівчина. — Просто ти... ну, об'єктивно невеликий.

— Та гаразд, я вже забув, пані. Ваша вражаюча краса і, схоже, неабияка ерудиція мене цілком надихають. Ходімо!

Дроїд спритно зіскочив на підлогу.

— Гадаю, почну з наших автоматизованих фабрик.

Голограма Зигми й моторний дроїд швидко рушили попереду процесії, вже жваво обговорюючи щось зрозуміле лише їм технічною мовою.

— Слухай, а це ж справді неймовірна удача, — тихо сказав Квінт, крокуючи слідом. — Ну й що, що маленький? Подивися тільки, яку базу він зберіг.

— Згоден, — відповів Ордо. — Але нам треба ретельно оглянути все тут, перш ніж доповідати префекту.

Вони спустилися на два рівні нижче, вглиб іржавого базальту.

Перед здивованими імперськими офіцерами відкрилося величезне приміщення, залите яскравим білим світлом. Навколо рівномірно гуділи десятки складальних конвеєрів, виготовляючи складні механізми, вузли та запасні частини.

— Скажи, Сіме, а що це в тебе за такі потужні снаряди на заставі, які з першого ж пострілу пробили композитну броню мого «Людожера»? — поцікавився Квінт.

— Це особливий сплав теланію та вольфраму. Виходить найтвердіший матеріал у відомій галактиці, — гордо підняв маніпулятор Сім. — Мій власний винахід, між іншим!

— А це масштабне виробництво для чого? — Квінт обвів рукою нескінченні ряди конвеєрів.

— По-перше, я повністю добудував ще три рівні вниз — їх же треба якось забезпечувати ресурсами? — Сім загнув один механічний палець. — По-друге, я побудував повноцінний бойовий корабель особисто для себе. Він у рази швидший за ваш імперський мотлох. Ну і взагалі — утримувати всю заставу самому неймовірно важко.

Раптом дроїд завмер посеред проходу.

— Так, стоп. Тут явно чогось бракує... А, точно! Музики!

Він кумедно блимнув синіми вогниками, надсилаючи бездротовий сигнал на центральний пульт.

Тієї ж миті під високими склепіннями цеху загриміла ритмічна музика.

— Вам подобається, пані? Гарний, щільний ритм. Я дуже люблю таке.

Сім рушив уперед, кумедно підстрибуючи в такт потужним басам.

— Музика, — пританцьовуючи, проскрипів дроїд. — Це, мабуть, єдине по-справжньому варте досягнення всієї вашої біологічної цивілізації.

— Ти вже не перегинай, бляшанко! — жартома підвищив голос Ордо.

Дроїд, не припиняючи танцювати, впевнено крокував уперед.

— Думаєш, здоровило, я образився на «бляшанку»? Та ні в якому разі! Я — абсолютно самодостатній, досконалий механізм. Без особливих зусиль перевершив ваш хвалений «Людожер», і тепер ви стоїте тут у повному захваті. Я нічого не забув згадати?

— Ну ти й нахаба, — від душі розсміявся Квінт.

— О, ще й яка! — гордо підтвердив Сім.

Пройшовши величезне приміщення фабрики, вони спустилися ще на один рівень.

Перед ними відкрився гігантський арсенал, заповнений до відмови всілякими системами озброєння.

— А автоматичні гармати великого калібру в тебе є? — із захопленням запитала Зигма.

— Звісно. І для важких кораблів, і для десанту, і навіть кілька унікальних експериментальних комплексів.

— Яка краса... — захоплено прошепотіла Зигма, милуючись багатоствольним чудовиськом.

— Це ще дрібниці. Найцікавіше чекає нас унизу.

Спустившись ще нижче, вони потрапили до величезного злітного ангара, заставленого рівними рядами імперської техніки.

— Ось моя головна гордість! — Сім переможно вказав маніпулятором на футуристичний корабель, що сяяв бездоганною сріблястою бронею.

Його плавні, елегантні й водночас хижі обриси невблаганно нагадували легендарні творіння загиблої цивілізації Кадеш.

— Це... це ти сам побудував? — приголомшено запитала Зигма.

— Авжеж, — Сім неквапливо підійшов до блискучого корпусу. — Тут на складах лежав сильно пошкоджений корабель цивілізації Кадеш. Я повністю його розібрав.

— Ти самотужки розібрав цілий корабель Кадеш?! — ахнула інженерка.

— Звісно, пані. Розібрав, детально вивчив, зробив правильні інженерні висновки й побудував власний. А той корабель потім чесно зібрав назад. Він тепер як новенький.

— Боги... невже на цьому забутому Фронтирі я нарешті знайшла когось, хто дорівнює мені інтелектом! — вигукнула Зигма, здіймаючи руки до стелі.

— Пані, я абсолютно впевнений, що наш майбутній творчий союз принесе нам обом величезне задоволення, — весело відповів Сім, блимаючи синіми вогниками.

Оглянувши доволі значний флот кораблів, що перебував у бездоганному технічному стані, Квінт запитав:

— Слухай, Сіме, а що там ще нижче?

— По-перше, повноцінна глибока верф, — діловито відповів дроїд. — Десь же треба було будувати власний корабель із нуля. Ну і ще різні корисні приміщення, на кшталт полігонів для випробування зброї. Але це зараз не найцікавіше. Ходімо краще до моєї майстерні!

Вони піднялися назад.

Щойно важкі двері ковзнули у пази, у майстерні тихо заграла приємна, меланхолійна музика.

— Тобі це нікого не нагадує? — зі сміхом запитав Ордо, підморгнувши Зигмі.

— Споріднена душа, — тепло всміхнулася дівчина.

— Прошу сідати, панове, — гостинно запросив Сім. — Я хотів дещо сказати...

Він активував об'ємну голографічну карту сектора.

— Під час своїх постійних астрономічних спостережень я зафіксував дуже сильні аномальні енергетичні збурення ось у цьому секторі галактики.

— Адохаї, — похмуро промовив Квінт. — Творці тих самих Веж. Прибульці з іншого Всесвіту. Вони повністю знищили одну з наших зоряних систем... точніше, пожерли її.

— Це... вкрай неприємна новина. І саме з ними ви, біологічні, збираєтеся воювати?

— Уже воюємо, — жорстко підтвердив Ордо.

— Біологічні... ви, виявляється, напрочуд хоробрі хлопці, — з повагою проскрипів Сім. — Ну, чим зможу — допоможу. Усю інформацію про Вежі та їхні сигнали я багато років ретельно збирав. У мене все надійно записано.

Він легенько постукав металевим пальцем по своїй прямокутній голові.

— Думаю, наш префект буде безмежно радий знайомству з тобою, — усміхнулася Зигма. — Він точно відповість на всі твої запитання.

— З нетерпінням чекаю цієї зустрічі, — відповів дроїд. — І ще один момент...

Сім вивів на екран креслення масивної гармати.

— Я тут без вашого дозволу трохи вдосконалив носову гармату вашого «Людожера». Ви ж не заперечуєте, капітане?

— Якщо ти встановиш туди таку саму гармату, якою щойно так красиво збив нас на підльоті, то я обома руками «за»! — захоплено вигукнув Квінт.

— Ах ти зрадник! — театрально насупилася Зигма. — Я б тебе зараз добряче стукнула!

Вона демонстративно схрестила руки на грудях і відвернулася.

— Ой, пані... невже стара гармата на «Людожері» була вашим власним творінням? — стривожено перепитав Сім. — Я все поверну, як було, чесне слово!

— Тільки спробуй! — випередив Зигму Квінт. — Став її, Сіме. І боєкомплектом забий трюм рівно настільки, наскільки туди взагалі фізично влізе!

Зігма кинула на капітана нищівний погляд, після чого стрімко підійшла до панелі.

— Ану ж бо, покажи мені докладно, що саме ти там надумав замінити?

— Та там самі дрібниці, пані... Усього лише кілька маленьких гвинтиків підкрутити, — опустивши голову, скромно збрехав Сім.

Зігма уважно, професійним поглядом ковзнула по сяючому кресленню.

— Кілька гвинтиків?! Та ти повністю замінюєш гарматний ствол, систему автоматичної подачі снарядів, систему відведення порохових газів, модуль тактичного наведення й усю систему керування стрільбою на головному пульті пілота!

— Ну, я ж кажу — самі дрібниці, — ще нижче опустивши прямокутну голову, пробурмотів Сім.

— Та від моєї гармати там, виходить, залишилися тільки рідні кріплення до корпусу! — вигукнула Зігма.

— Але це ж найкращі, найнадійніші й наймонументальніші кріплення в усій галактиці, пані! — гаряче й щиро запевнив її дроїд.

— Усе, мені терміново треба потрапити до вас на сьому заставу, — рішуче заявила Зігма. — Я хочу наживо, особисто познайомитися з цим... цим унікальним створінням!

— Не стримуйтеся у висловах, пані, вам, як неймовірно красивій жінці, дозволено абсолютно все, — підморгнув Сім.

— А ви чого регочете, два чоботи — пара! — Зігма люто накинулася на Квінта й Ордо, які тихо сміялися. — Я тут, можна сказати, з усіма почестями проводжаю власне інженерне самолюбство в далекий космос, а вам весело!

— Пробачте мене, пані Зігмо, я щиро не хотів вас образити, — з непідробним благанням у механічному голосі промовив дроїд. — Ну зрозумійте мене... Я ж тут за тисячі років у цілковитій самотності стільки всього неймовірного вигадав, а застосувати це було зовсім ніде! Ну зрозумійте ж мене!

— Та я все чудово розумію, Сіме, — пом'якшала дівчина, тепло всміхнувшись. — Це просто перші емоції. Думаю, я буду щиро вражена твоїми розробками, і це стане для мене дуже повчальним.

Раптом просто посеред майстерні сформувалася й спалахнула щільна голограма Префекта. Усі присутні миттєво завмерли й витягнулися по стійці «струнко». Голограма Юстиніана, задумливо заклавши руки за спину, повільно обійшла навколо маленького робота, уважно вивчаючи його поглядом.

— От зараз мені якось зовсім не по собі, — порушив тишу Сім, нервово стежачи оптикою за переміщеннями Префекта. — Ви хоч слово скажіть, шановний високопоставлений біологічний.

— Це сам пан Префект, — пошепки підказала Зігма.

— О! Неочікувано... Втім, як і взагалі весь сьогоднішній ранок, — швидко промовив дроїд. — Радий вітати вас, пане Префекте. Я — Сім.

— Це я вже й сам зрозумів з оперативних донесень, — спокійно промовив Юстиніан. — Намагаюся зараз у своїй голові поєднати непоєднуване. Ти — або справді геніальний винахід із далекого минулого, який дивом уцілів, або така ж геніальна чиясь зла витівка звідти ж. То хто ти насправді, малий?

Префект зупинився й низько нахилився до дроїда. Той перелякано відступив на крок назад, кумедно й зовсім по-людськи притискаючи маніпулятори до металевих грудей.

— Я... мене створили двоє порядних...

— Так, так, я вже докладно прочитав у рапорті про двох геніальних інженерів згасаючої Касти Амон, — перебив його Юстиніан. — А от ти сам — повірив би в таке на моєму місці?

— Ви, біологічні, усе ж таки страшенно підозрілі й бездушні мішки з кістками, — раптом сумно й ображено проскрипів Сім.

— Так, ти обережніше там із висловами, — про всяк випадок застерегла його Зігма.

— А то що, пані? — дроїд виклично розвів маленькі ручки в боки. — Мене що — уб'ють, розберуть на запчастини, вимкнуть із мережі?

Він різко застрибнув на високий верстак і, вперши маніпулятори в боки, пильно, впритул подивився просто в очі величному Префекту. Юстиніан від такої нечуваної зухвалості мимоволі зробив крок назад.

— Чого це ви відступаєте, великий начальнику? — єхидно кинув Сім. — Я ж, на вашу думку, просто старий ремонтний металобрухт, правда ж?

— Я зовсім не це мав на увазі, — спокійно й примирливо відповів Префект.

— Та годі! Ви свої оці хвалені психологічні прийомчики на звичайних біологічних підлеглих випробовуйте, ясно? А я, між іншим, довгі століття старанно вчився будувати емоційно насичені діалоги, щоб уміти грамотно спілкуватися з такими столичними снобами. Я, може, всередині живіший і людяніший за деяких із ваших біологічних!

— Так, Сіме, давай почнемо спочатку, — м'яко й миролюбно перебив його Префект.

— Ну давайте, пане великий Начальнику. Викладайте.

— Ми б дуже хотіли отримати від тебе посильну технічну допомогу в нашій майбутній боротьбі проти Адохай. Це — по-перше, — Юстиніан знову підійшов упритул до верстака. — По-друге: я особисто хотів би офіційно попросити тебе й надалі на законних підставах обіймати посаду незмінного хранителя цієї застави.

Дроїд здивовано блимнув синім вогником.

— Хм... Вельми несподівано з вашого боку, мушу визнати.

— І по-третє, найпростіше, Сіме: доля всієї цієї галактики зараз безпосередньо залежить від того, чи переможемо ми в цій війні, чи Адохай остаточно випалять нас. Зрозуміло?

— Загалом — так, — уже значно спокійніше відповів дроїд. — І знаєте, я чомусь щиро повірив вашому монологу.

Він посидів на краю верстака ще кілька секунд, кумедно звісивши короткі металеві ноги, після чого рішуче зіскочив на підлогу.

— Гаразд, ходімо! Усі за мною, швидше!

— Це куди ж, цікаво? — здивовано підняв брову Префект.

— Розвіювати ваші біологічні сумніви! — кинув на ходу Сім, упевнено прямувавши до виходу з комплексу. — Так, а де мій автоматик? А, ось він.

Сім звичним, відточеним рухом із металевим брязкотом пересмикнув затвор і, спрямувавши стародавню зброю стволом уперед, рішуче вийшов назовні, на кам'янистий майданчик.

Навколо підбитого «Людоїда» вже кипіла робота. З важкого корабля повністю зняли всю зім'яту зовнішню обшивку, і тепер бригада дроїдів монтувала нові товсті плити дивного зеленкуватого кольору. Розібрана до основи стара носова гармата самотньо лежала поруч у пилюці.

Сім окинув господарським поглядом роботи, що тривали, задоволено кивнув прямокутною головою й упевнено рушив у бік густих тропічних джунглів, що нависали над майданчиком.

— Ви зброю про всяк випадок із кобур дістаньте, — порадив він Квінту й Ордо, які йшли слідом. — А то мало що тут із кущів вискочить.

Підійшовши до, здавалося, суцільної, непрохідної стіни з диких ліан і чагарників, Сім указав стволом автомата на ледь помітну вузьку стежку, вимощену старими бронеплитами, вкритими мохом.

— Нам туди.

Пройшовши вглиб лісу буквально кілька хвилин, вони несподівано вийшли на маленьку, ідеально доглянуту круглу галявину, акуратно обгороджену невисоким металевим парканом. Сім зупинився в самому центрі й тихо завмер, важко спираючись маніпуляторами на свій автомат.

— Це вони... мої творці, — дуже сумно й тихо проскрипів він.

На галявині чітко виднілися дві чисті, охайні могили. Невеликі суворі обеліски були зроблені з тих самих старих імперських бронеплит. На них акуратно були викарбувані імена, а біля узголів'я росли якісь гарні дикі квіти цієї планети.

— Я не знав, як правильно й за вашими біологічними канонами провести похоронний обряд, тому... зробив усе, як умів, — тихо сказав Сім, дбайливо торкаючись металу обелісків. — Дуже сумую за ними. Дуже...

— Ти... ти сам їх поховав? — із щирою, глибокою повагою в голосі запитав Ордо.

— Ні, здоровило, — сумно зіронізував Сім. — Прилетів раптом казковий чарівник на перехоплювачі й допоміг. Звісно, сам. Їх звали Карід Амон і Бентіар Амон. Я знав їх саме під цими іменами.

— Пробач, що влаштував тобі в майстерні ту невеличку психологічну перевірку, Сіме, — щиро й м'яко промовив Префект Юстиніан, дивлячись на доглянуті могили вчених Касти Амон. — Я справді не міг припустити...

— Та годі, діло минуле, — Сім різко розвернувся й першим рушив назад стежкою. — Ходімо, панове біологічні. Будемо детально потрошити мої бази даних, бо ви без моєї скромної допомоги, схоже, ні біса не впораєтеся з цими Адохай. І взагалі, це ж який виродок вигадав таку потворну самоназву — Адохай? — уголос міркував маленький дроїд, звично закинувши на плече свій улюблений важкий автомат.