Сумна реальність
Nadine Tikhonovitch
Тривога. Сирена. Теракт. Сумна та звична реальність. О! Відбій тривоги — антракт. Сирена знов — прокидайтесь! Раз. Два. Три. Авіація. Ракети до міста летять. Дзвони знов — радіація? І... Вибух. Чотири. І... П'ять. Всі в укриття! Небезпека! Прильоти таки? ППО? Тут серед осені — спека. Тут миру немає давно. Наступ. Контрнаступ. По колу. Повернемо кожне село! Всі повернуться додому Ворожій навалі на зло!
2022-10-10 12:59:51
24
11
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (11)
Юлія Богута
Насправді реальність взагалі сумна, сама по собі. Навіть без врахування війни. Згодна з тобою, але прильоти, тривоги і сирени дійсно дістали вже. Сприймаються як білий шум. #чв
Відповісти
2022-10-17 06:35:58
1
Nadine Tikhonovitch
@Юлія Богута трохи заважають, так
Відповісти
2022-10-17 06:37:21
Подобається
Nadine Tikhonovitch
На жаль, ми розуміємо такі вірші і пишемо про це...
Відповісти
2022-10-17 12:53:29
Подобається
Інші вірші поета
Пахне осінню Світ був завжди сповненим втрат... Знову забула, що я не Бог... Життя, якого нема
Інші поети
Vitalina Shepel
@Vitalina_kiss
Airad
@dassha
Annavi
@Ivanka_Kovalchook
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5469
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11979