А привиди здатні кохати?
Серце ледь бʼється у грудях. Чи тримає тут щось силоміць?
Часом здається: я щоденно вмираю… Від пʼят до зіниць.
Ти знову кличеш мене… Кличеш, немов до рідної хати.
Раптом я не жива? Хоча… Чи здатні примари кохати?
Досі в памʼяті осінь — мить, де мене розчавило небо…
Мені вирвали серце, мов кабель… Я ж тікала ганебно…
Буває, знову я задихаюсь і кисень душить мене…
А в голові — жити клянуся і віра твоя: все мине…
Мине… Усе абсолютно. Та знову живу серед ночі,
А вдень містами блукає примара, шукає що очі…
Памʼятаю той день — після не боляче ранити руки…
Чомусь викликає відразу луна життєвої муки…
Було тепло… Тоді шматували моє тіло і душу…
А я кричала в судомах: «Я прийду до тебе — я мушу!»
Люди приймали за слабкість, чого й не знали на чверть,
Я ж своїми думками долала брами небесні і смерть…
Не плакали рідні, можливо, над прахом — його не знайшли,
Та і з тілом моїм не знайомі жодного морга столи…
Але я знаю, коли навічно моє завмерло життя
Та поринув мій понівечений мозок у забуття…
Знаю: тоді я померла — пожаліла в цей день мене смерть
І забрала разом з тобою, хизуючись кількістю жертв…
Пʼять років чужих голосів і злитих в один ароматів…
Чуєш… Раптом я не жива, а привиди здатні кохати?
2023-10-06 20:27:31
9
2