Дідусь
Pavlo
Коли всі намагались, проблеми сховати в темноту, Він дивився телевізор, бо не знаходив сну. Коли всі будували плани, слідкували за курсом валют, Він грав із внуком в шахи, водив його дивитись на салют. Коли всі креслили кордони, сірі стіни звели до небес, Він час від часу ходив на рибалку, а із ним його вірний пес. Коли всі дістають телефони, вимикають зовнішній світ, Він розгортає свіжу газету і між чорно-білим небом влаштовує політ.
2022-01-16 21:17:15
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
просто веселка
Непоганий вірш 🌟
Відповісти
2022-01-17 09:39:47
2
Анастасія Гордієнко
Я ось читала вірш, і щось він мені так нагадав мого дідуся. Навіює світлі спогади з дитинства.
Відповісти
2022-01-19 16:40:33
1
Pavlo
@Анастасія Гордієнко дякую)
Відповісти
2022-01-19 16:44:16
Подобається
Інші вірші поета
Кава, скло розбите й ти Мій чорний ворон Страшно уявити, що немає Бога Невидима сторона
Інші поети
Любов Гаврищук
@lyubov_gavrishchuk
Hitar
@Hitar
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
50
13
1407
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10895