Моя остання вистава

Олексій Коваль

Кінець моєї вистави. Лунають оплески, аплодисменти, Запам'ятають люди мій фальшивий образ, Та полюблять його навіки. Вже нікого не має, На цій сумній сцені, Впаде фальшивий образ мій. Моє лице сповнене крові, Що тече завдяки моїм рукам, Це лице реальне, Бачу тільки я, Бо він страшніший від усього, Що є на світі. Почнеться справжня вистава, Де не має ні слухачів та акторів, А єдину роль займаю я. Похитуючись на сцені, Наче втомлений, розбитий поет. Упаду на коліна, Та почну нестерпно ридати. Показуючи ницість, безпорадність, Своїми брудними, порізаними руками, Та почну гарячково перебирати думки, Як хворий, Що бачить страшний сон. І почну хрипко, голосно кричати: "І що мені робити? Що!!? Ааааа!! Як це мене дістало!!! Я вже мертвець , відлюдник цього болючого світу!!" Нервово візьмуся за голову, І далі прийматиму цей біль, Що зводить мене з розуму. Коли закінчиться вже моя остання вистава, Що відірвала мене назавжди. Я вже буду пустим, Бо можу створювати тільки Фальшиві емоції, Але моя душа гірко ридає, Бо не має надій, Що колись знову, Заграє у своєму ритмі. Та почнеться грандіозний епілог, Що закінчить все, Навіть моє життя. Дістану вкрадений пістолет, Що лишив багато невинних життів, Але він навпаки допоможе, Покінчити мені з роллю актора. Скорботні тиша на сцені, Де проходили мої занепади та піднесення. Зараз ці досягнення не мають сенсу. Приставлю пістолет до серця, Що готове помирати, Але залишу свої останні слова: "Я втомився грати фальшиві образи, Бо разом з ними і помру." Пролунає постріл, Але його ніхто не почує. Моя кров прикрасить, Цю жалюгідну виставу, Яку ніхто не бачив."

2024-08-29 06:20:05

0

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

10144

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1307