Інколи, я розумію його дивні побажання, проте, коли віск капає мені на груди, я думаю – чи не збожеволіє він ще сильніше? Я хотів, щоб він нарешті помітив мене, хоча продовжував кожного дня ігнорувати. Думки про переслідування ставали все реальнішими, бо я жадав його, хотів відчути в собі. І, трясця, я не жалкую про те, що пішов на таке.

Моє тіло напружується, коли я помічаю в тьмяній кімнаті блискіт. У нас завжди запалена одна свічка, котра з часом переходить на мене. І цей вогник, що виблискує у лезі маленького ножа… Він достатньо сильно збуджує, поки лезо не залишить червоні полоси по моєму тілу.

Він вдає із себе щось більше, думає, що перед ним схиляться  всі, проте лише я один  готовий стати перед ним на коліна. Лише я готовий на ці страшенно приємні муки. Його чорняве волосся зливається з мрякою навколо, хоча я завжди знаю, де вони. Він би мене вбив, дізнавшись, скільки кучерів я в нього відірвав в потугах стерпіти палаючий біль.

Романтиком його було важко назвати, то скоріше я такий: завжди готуюся до його приїзду, знаючи, що крім його прутня більше нічого сьогодні не побачу. І я задоволений, справді. Коли він схоплює мене за самісінький кадик, давлячи так, наче хоче панувати мною повністю. Я хапаю останні клаптики повітря, що ледве проходять до мене, бо хочу, щоб він насолодився.

Хрустячи моїми кістками, він робить такі заломи, з яких ледве вилізеш. Напевно, думає, що я хочу втекти від нього, однак я притискаюся до нього ще сильніше, щоб відчути на скільки далеко він готовий зайти у своїй фантазії. Кожна зустріч залишає мені тілесні спогади, від доторку до яких я починаю тремтіти.

Я б хотів, щоб він зіграв мені на фортепіано, на якому ми часто бавимося, бо ці пальці можуть робити приємно не тільки завдяки зануренню, а ще й клацаючи по запиленим білим клавішам. Трясця, його рухи…

Напевно, я міг вивчити всі ноти, якби він мені розповідав на яку саме клавішу вмостив мою дупу. А ті моменти, коли стаю на колінах не я…

Бляха, це найкраще, що я бачив у житті. Я був більше за нього і ніколи не бажав домінувати, але коли він робить це сам… Коли його тоненькі губи торкаються мого прутня, то я готовий знепритомніти від тієї насолоди, що миттєво проходить по всьому тілу.

Але я знав, що коли він ступить за поріг мого дому, то знову буде вдавати, ніби ніколи не розмовляв зі мною. Знову я буду шукати ті чорняві кучері серед купи людей, намагаючись поговорити з ним десь, окрім нашого піаніно.

Я хочу, щоб він торкався мене всюди, щоб був поряд навіть тоді, коли я хочу штрикнути ножем його гортань. Закохавшись в нього, я дійсно зрозумів як це – бути залежним від покидька, що знущається над тобою кожного дня. І все через кляті музичні заняття… Якщо б я не зустрів його там, то цього може і не було.

І ці всі казуси перекриває його посмоктування між моїми стегнами… Коли по прутню стікають цівки слини. Він лише один раз дозволив мені війти, і я ледве витримав ту тісняву, що була в ньому. Чи мій прутень був завеликий, чи чорнявий був настільки невеличким в порівнянні зі мною.

Питання, що завжди в моїй голові, досить дурне, бо я знаю, що коли намагаюся дати йому відсіч, то лезо набагато швидше залишить сліди, ніж коли буду залишатися слухняним. Але останній раз він взяв із собою мотузку, якою лупцював мене, слухаючи вимушені стогони.

Лупцював аж поки на спині не з’явилися фіолетові відбитки. А потім зв’язував мене, надавлюючи на потерпілі від побиття зони. Тілом пробігала вібрація, а я продовжував волати, не розуміючи – проклинати його чи боготворити.

Він божевільний, і завжди таким був, добре приховуючи цю потвору.