Вже пройшло багато часу. Ми зробили все що змогли, але його не перемогти. Він виявився занадто сильним, такі як ми не можемо здолати його, що б ми не робили.

Я вже декілька разів обгорював план зі Старком, але все йде по одному місцю. Він не хоче мене слухати.

А це могло значити лише одне... Він вже має певний план. Тоні рідко говорив мені про свої плани на майбутнє, та навіть зараз він обрав мовчання, хоча діла були ще важливіше. Прокляття.

Кожного вечора проведеного разом я розумів це все більше. Розумів як ми схожі, хоча такі різні. Але зараз він стояв посеред попелища, як і ми всі. Деякі з нас вже загинули, але я сподіваюся що ми зможемо їх повернути.

Але якщо ні... Тоді загинемо самі. Тоні мовчав. Клятий бовдур, ненавиджу. Він мовчав але його хитрі очі вже знали що буде далі. Він здатний на будь-яке божевілля, тому я дійсно не знав що чекати надалі.

Мої сили не змогли здолати цей фіолетовий шматок лайна, тож як його зможете здолати невеличкий чоловік у непрацюючому костюмі залізної, бляха, людини?

По його обличчю стікало багато цівок крові. Мерзенно, але мені хотілося витерти їх. Він був далеко не ідеальний... але чи не насрати?

Нещодавно він знайшов собі нового хлопчиська. Пітер Паркер. Він почав проводити час набагато більше з ним, а не зі мною... Тоні я знаю, що все це не просто так. Чорти тебе драли! Я знаю навіщо все це.

Ти вирішив піти на божевілля. Клятий ти бовдур, Тоні, ідіот! Він зник, хоча щойно стояв переді мною.

Всі завмерли, я теж, а моє сердце прискорилося. Щось наближається, от-от, я відчуваю. Тоні благаю, любий, не роби цього. Я шукав його серед натовпу вояк Ваканди, але його там не було. Навіть серед Месників його ніде не було. Танос.

Танос був без камінців. У його рукавиці їх не було, але він ще не помітив. Старк пішов на ризик... дуже великий ризик, але заради чого?

Як я його ненавиджу, і він це знає. Знає це через мої безсонні ночі поряд з ним. Знає це завдяки всім моїм словам, що я висказував протягом кількох місяців. Він знав все. Але зараз ставить все це під сумнів. Клятий сумнів.

І ось він. Стоїть позаду величезного виродка, та востаннє клацає. Біда...

Я підбігаю до нього, благаю його залишитися зі мною. Благаю у клятих сльозах цього бовдура залишитися зі мною. Ненавиджу, сука ненавиджу! Але він всміхається, ідіот!

- Прощавай, Стівен. Доглянь за павучком... Кей-ха.

Кохаю тебе... Кей-ха. Слово породженне через боягузтво... Слово котре допомагало нам приховувати щось незрозуміле. Незрозумілі емоції між нами... Кей-ха.

Його обличчя завмерло, а очі вже повністю погасли. Тепер в них не було тієї запальної іскри, яку я бачив перед собою щодня, коли цілував його...

Мені боліло, прямісінько там. Серце палало від болю, що вже виходив за грані всього людського. Він помер. Перетворився у клятий попіл прям перед моїм обличчям. Той хто подарував мені моє нове життя, зник з нього так само, як і все здорове, що було в мені.

Він вирішив, що це розумна жертва, але він помилявся. Все тільки починається, і, на жаль, він цього не зрозумів. А я говорю йому... Говорив йому який він іноді дурень. Та все одно кохав його. Прокляття.