- Хлопчику мій... Що з тобою трапилося?
Кожної ночі він приходив до мене уві сні, задаючи одне й те саме питання. Я ніколи не бачив його, тому спершу лякався, але мати пояснила мені хто він, варто було мені лише сказати що в нього є родимка прямісінько по центру лоба.
Вона була не така велика, але одразу привертала увагу. В нього був тонкий рудий волос, а обличчя було засипане ластовинням. Таких людей я зустрічав всього декілька, але навіть вони не були схожі на нього.
Волосся було не просто руде, а наче мідь змішали з сонячним сяйвом. Це був якийсь дивовижний витвір мистецтва, що вже давно знаходиться у двох метрах під землею.
Ця родимка була мені знайомою завжди, бо в мене була така ж, але трохи лівіше. Я навіть не застав його, коли він був при житті. Чи застав?..
Може я це і є він?.. Може я його переродження? Я трохи не такий як він, взяв деякі риси від мати, але навіть оця родимка є в мене на лобі.
Мати мало розповідала про його діяльність, лише сказала що він загинув не по своїй волі, але що спричинило його загибель?
Коди він приходив до мене, завжди був радісний, бо він був радий провести час зі мною, хоча б так. Але ніколи не говорив про своє життя. Ми з матусею декілька років переїжджали з однієї країни в іншу, але чому?...
Я захотів дізнатися правду, мені вже шістнадцять та я маю знати її. Знати правду про свою сім'ю.
Та вона знайшла мене сама, але чи дала правда мені жити далі? Ні.
Однак вона допомогла зустрітися мені з батьком. Ми знайшли один одного.