Сіль

Желейка

Народилась людина не для того, щоб жити, Щоб творити, дружити, писати, кохати. Не для того, щоб щось корисне зробити, А щоб, як в тому анекдоті, лиш сіль передати. Головою розумію, що це не так, А от серце...серце моє–той ще мастак; Може заплутати так, що не розв'яжеш й вузла То й не знаєш, чого тобі треба в цьому світі зла. Світі болю, ненависті, суму, Де стільки фальші, яку піарять товстосуми. Де стираються рамки між добром та злом, Де не знаєш нічого, де вже все одно. Де не хочеться нічого, лише тиші й покою. Хочеться, щоб ніхто не правив тобою. Хочеться жити, творити, кохати, А не просто сіль комусь подавати...

2023-07-24 20:00:08

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ

Як для першого разу - дуже гідно

Відповісти

2023-07-24 21:24:34

1

Желейка

@alan_gardt Ой, дякую😄😊

Відповісти

2023-07-25 05:45:20

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

1647

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11395