Спогади

Meri Veis

Спогади... Їх всі стараються забути І думають, що з ними все погане зникне. Для когось важко кожен день у них тонути, А хтось змирився з думкою, що звикне. Для когось - це важкий тягар на плечах, Який несе в собі лише страждання. Для когось - все будується на марних втечах Від себе, друзів чи свого кохання. Люди не вміють визнавати очевидне. Чи це високий злет, чи навпаки - поразка І дивсяться в минуле, поки не набридне Шукаючи, де ж заховалась чергова підказка. Але не варто забувати про майбутнє, Бо всеодно воно для кожного настане. Проте, чи людним буде, чи таки самотнє - Це не легке питання, все ж, постане. І ці думки, нам всім закрили світло. Ми живемо в теперішньому. Тут і зараз. Ніхто не бачить, що майбутнє - не розквітло А за минулим вже давно погас останній спалах. Нам варто відпустити, те, що вже не повторити І не спішити побувати там, де ще не слід Ми тут. Ми зараз. Ми повинні жити Бо спогади - це вічність неповторних літ.

2020-05-12 20:42:06

3

0

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1992

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4957