Вогник надії

Мар'яна Марчик

Темно.... Але я бачу світло, В кінці щось горить не згора— Це,напевно,вогник надії, Який освітлює всі наші мрії. Чи зможу до кінця я дойти? Цей вогник надії знайти. Цей вогник горітиме вічно, Можливо він навіть в мені, Десь в душі,в глибині... Крок за кроком, Все ближче і ближче, Я майже дойшла, Стежку вірну знайшла... І стежка тепер ця моя, Стежка любові,довіри й добра, Щоб це пояснити, Я щирі слова добира. До вогника цього я майже дійшла.

2020-01-24 12:09:55

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Надія ~як одна з свічок ,що ніколи не згасне ..

Відповісти

2020-01-24 13:55:17

1

Мар'яна Марчик

@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) погоджуюсь)

Відповісти

2020-01-24 20:09:56

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3829

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11461