Посиденьки біля озера
Мария Шпир
Прийшла я знов до озера сумна, Сиділа й думала під музику одна, Чому так тужно на душі питала, Мелодія в навушниках лунала, Зринали спогади немов калейдоскоп, А сонечко ласкаво пригрівало, Качки раділи сонцю і весні, Хлюпоче тихо в озері водиця Навколо все повільно зеленіло, Ласкаво віяв тихий вітерець, Навколо ні душі,це рай, Коли є змога в тиші посидіти, Подумати й обдумати життя, Прийти до висновків важливих, Зловить чудову мить природи, Коли яскраво й тепло навкруги, Розквітнуть скоро квіти запашні, Зазеленіють ті ошатні віти, Пташки співатимуть пісень, Дитячий сміх почуєш всюди ти, Пікнік у лісі ми влаштуєм, За місто ми гайнем на великах з тобою, І ти мені заграєш на гітарі, На полум'ї ізжарим по сосисці, І будемо узвар солодкий пити І так до вечора допоки не стемніє... (06.04.2020)
2020-05-22 12:01:32
3
0
Інші вірші поета
Коротко про наш пікнік Проблеми в великім місті Пора,що надихає Відпочинок із собою
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14988
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12103