-Хто тут пірат?- "Я ж не знаю як його звати!". Вона старалася сказати це не дуже тихо, але й не дуже голосно. У відповідь була тиша.
    -Ей... Я шукаю пірата якого завтра страттять.- У відповідь знову тиша. Анджеліну це почино нервувати. Вона хотіла знов спитати, але почула звук камення, що легко кинули до її ніг. Анджеліна подивилася в напрямок з відки летів камінь. Там був якись старий, він показував їй пальцем, аби та підійшла до нього. Дівчина не вагаючись підійшла до грат за яким сидів старий.
    -Ти напевно про новенько Зака-  той говорив дуже хрипким голосом- Він онтам сидить.- старий показав в бік не попадало дуже мало світ.
    -Дякую!
    Анджеліна підійшла до ґрат пірата.
    -Ти пірат?
    -Чого тобі?
    -Так ти пірат чи ні?
    -А тобі яка різниця?
    -Невже так важко відповісти "так", або "ні".
    -Тобі це так потрібно?
    -Так.
    -Добре. "Так", або "ні".- Він засміявся.-Ти б бачила себе зараз.
    -Ах ти ж- "Впертий гад".
    -Давай ближче до теми і поскоріше, а краще йди з відси.
    -Так скоро змирився? Тебеж завтра стратять.
    -А тобі яке діло?
    -Я....
    -Ніяке! Тож йди з відси.
    -Я хочу тебе дещо спитати.
    -Це щось важливе?
    -Так!
    -Якби було важливе ти б вже спитала.
    -Який ж ти впертий! Слухай, ти знаєш щось про піратів "Чоріні душі"?- Її голос став трохи гучнішим і всі в'язні подивилися на неї. "Ой, і чого всі дивляться на мене як барани на нові ворота".
    -Стає інтересно. І для чого вони тобі?
    -Не твоє діло!
    -Не моє так не моє. Тепер йди.
    -Відповідь на питання.
    -Так цеж не моє діло.
    -Відповідь на питання!
    -А яка мені з цього вигода?
    -А навіщо тобі вигоди, якщо ти завтра помреш.
    -Так навіщо мені тобі щось казати.
    "Що робити? Я можу взяти ключі і звільнити його, тоді розкаже, але тоді я вчиню злочин! Так неможна! Але що тоді робити? Нібити в мене є вибір". Анджеліна чидихнула.
    -Зараз- вона пішла до охраніків. "Так, і де ключ?"
Вона оглянула їх. Вони лежали один на одному. "Заспали на робочому місці. Ая-яй! Всежтаки як тут смердить". Вона закрита ніс одною рукою, а іншою помахала рукою відганняючи сморід. Дівчина підійшла ближче і почала розглядати охоронців. "Ключа немає! А я думала він буде в них". Вона відійшла і розглянула все навкруги. Тут було не дуже освітлено. Стіни пооббивані. Нічого цікавого.
    Анджеліна тяжко видихнула і знову подилася на охоронців. Один з них порухався і захропів. "Щей цього не хвотало, кращеб би тихо спали". Охоронець відкинув голову назад. Це допомогло побачити дівчині ланцюжок. "Ось! На ньому повинен бути ключ". Анджеліна зраділа, підійшла до нього і потягла за ланцюжок. З під його одягу вслід за ланцюжком, виповз і ключ. Дівчина зірвала ключ і побігла до Зака.
    -А якщо я допоможу тобі втекти ти розкажеш про них?- З великою усмішкою на обличі запитала вона.
    -Тоді давай ключ.- Він немовби ожив.
    -Ні спочатку розкажи.
    -Я тобі не вірю давай ключ.
    -Я сказала спочатку розкажи тоді я відкрию!
    -Для чого тобі це знати?
    -Треба!
    -Це невідповідь.
    -А для чого тобі знати для чого мені знати про них?
    -Ти себе чула?
    -Так,я не глуха.
    -Випустиш розкажу.
    -Я не вірю!- "це вже набридає". Дівчина сама не помітила як підняла голос.
    -Що там таке?- почулися голоси охороників.
    -Не знаю, іди провірь.
    "Погані справи".
    -Що робити?- спитала дівчина.
    -А мені яка різниця?- Анджеліна подивилася на нього так немовби вбити хоче. Той хіхікнув. -Добре.- після цього слова він підійшов ближче і через грати швидко схопив її, розвернув і приставив ніж до її горла.
    -Що ти робиш?
    -Тихо. Відімкни грати.- "Це прозвучало як наказ". Дівчина постаралася на вщуп вставити ключ в замок.
    Почали долинати кроки. "Йде!" Вона старалася швидше відімкнути грати.
    -Ану відпусти її!- кроків 30 від них постав охороник.
    -Ні кроку вперед! А то я переріжу їй горло!- Дівчина нарешті вставила ключ в замок. Вона покрутила і грати відчинилися.
    -Відпусти її! Якщо відпустиш я тебе не вб'ю!
    -Ой як страшно. Я весь тремчу.
    Він вийшов за грат тримаючи ніж коло горла Анджеліни.
    -Відпусти її!
    -А то що?
    -Я....я....
    -Ну!
    Охранік подивився на нього ворожим погладом.
    -Відійди і дай нам пройти. Обіцяю вона за цей час не постраждає.-Він відійшов в бік. Зак з Анджеліною пройшли повз нього.
    -Дякую!- Пірат подивився на охоронця і продовжив свій шлях. "І що це за цирк? Треба було мені сидіти в маєтку! Що тепер? Що я скажу брату і охоронцям на питання що ти там робила?" Вони вже вийшли з будівлі і швидко ц не помітно завернули за темну вуличку. При цьому він вещас тримав ніж коло її горла. Пройшовши трохи вдаль вулички він забрав ніж і схопив її за руку.
    -Біжімо!- промовив той і пібіг потягнувши її за собою.
    -Ей відпусти! Ти отримав що хочеш для чого я тобі? Пусти!- Він не слухав її. Біг прямо. Дівчина старалася вирватися. Хоча в неї це погано виходило.
    -Куди ми біжимо? -Він нічого не говорив.-Для чого я тобі? -Знову у відповідь нічого. -Скажи хоч шось.
    -Не роби шуму!- Нарешті він щось сказав.
    -Тоді відпусти!- він лише сильніше стиснув її за руку. -Ей!
   Води добігли до порту. Зак звернув до одного корабля.
    -Куди ми йдемо? Скажи!
    -Ну ти ж хотіла до "Чорних душ".
    -Ні я хотіла щось дізнатися про них, а не до них!
    -Ну це в подарунок. Хто як не вони розкажуть тобі більше про них!
    -Ні! Я передумала не хочу до них!
    -Тихо!- Він завернув за бочки. Пройшов якись охоронець.
    "І що я на робила? Він і правда хоче до них? Тоді це означає що вони існують. Та ні! Вони мертві, я йому потрібна для того аби втекти. Стоп якщо вони мертві, а він хоче мене до них відправити, то він мене вб'є?"
    -Лізь в бочку.- Сказавши це він показав на пусту бочку.
    -Для чого? Не буду!
    -Лізь, якщо жити хочеш.
    -Давай розумно подумаємо. Ти на волі, на свободі, я тобі більше не потрібна тож просто відпусти мене. І все закінчиться щасливо.- Він взяв її на руки, притиснув до себе, його руки були на її талії, він дивився їй в очі. Анджеліна вся залилася рум'янцем.
    -Ааа....- Невстигла вона щось сказати, як він взяв і запхав її в бочку. -Ееей! Геть з глузду з'їхав! - Він закрив бочку.
    -Сиди тихо якщо жити хочеш.
    У бочці була дірка через яку вона стежила за ним. Зак заліз в іншу бочку і сидів там.
    -І для чого цей цирк?- Дівчина була зла як ніколи.
    -Прости почекай до ранку і побачиш, але щоб більше ні слова, якщо нас викриють не лише мене страттять.
    -А мене чому? Я ж вийду як постраждала, мене схопили, приставляли ніж до горла. Хотіли вбити!
    -Ти допомогла пірату втекти!
    -Але той охоронець все видів, тож мені нічого не загрожує.
    -Як ж ти вперта! Я сам тебе вб'ю якщо нас знайдуть. Мене ж тоді і так і так страттять.
    "І що робити? Ну не сиділося мені в дома. Нащо я йшла? І що тепер? Я помру? Ні ще занадто скоро померати. Треба щось робити, але якщо я попробую втекти він мене вб'є! Но миж непідемо до піратів. Він напевно мене відпусти тоді коли добереться куди йому треба. А якщо ні? Хоча я ж йому потрібна для того якщо його знайдуть, він прикриється мною. Зробить той же трюк як і у тюрмі. Але коли він буде там де його вартові і моряки не дістануть він мене відпусте. А зараз мені треба бути з ним? Ну можливо я щось розпитаю його про "Чорних душ" заки буду брати участь в цьому цирку".