-Анджеліно! Прокидайся- промовила покоївка Ненсі- Сьогодні важливий день!
    -Аххх! Такий хороший був сон- соно промовила я.
    -Вибачаюся, що перервала ваш сон, але сьогодні ви повинні виглядати як най краще!- сказала вона це, подаючи сніданок у ліжко.
    -Так, так знаю я.
    -Сьогодні буде багато людей, лорд Годфрі також буде- почала хіхікати Ненсі- не хочу нахабніти, але він вже давно поклав на вас око.
    -Так я замітила це- я в котре позіхнула.
    -Багато жінок хотіли б бути з ним. Я вибачаюся але вам дуже повезло- сором'язливо промовила та.
    -Так він багатий, хоробрий, восокої посади, романтик просто ідеальний чоловік, але мій шлюб уже запланований тож мені також доведеться мріяти про нього- я доїдаю невеликий сніданок і йду перевдягатися- Сьогодні весілля мого брата! Я повинна бути на висоті! Тож одіну плаття яке мені подарував мій батько минулого тижня, воно якраз для цього дня.
    -Звісно, сьогодні ви будете на висоті!


       ***
    "Сьогодні Ерек виходить заміж за Юлію, через рік Анжеліна вийде заміж за Цезаря, Естофель вже як два роки заміжній на донці графа Елізабет. Все як ти і хотіла моя люба Гвендолін. Я роблю так як ти хочеш, але чому мене не покидає лихе передчуття? Що не так?" думав Конор ще з самого ранку. Лихі думки не покидали його.
    Він прийшов в велику залу з красивим довгим столом, на якому стояли багато різних страв, усі вони красиво оздоблені. Червоний килим що веде до стола. Великі чудові вікна, що чудово освітлювати кімнату. Зала була прикрашена і підготовлена до цього дня. Надворі у саді стояла чудова арка, росли кущі і дерева ідеально підрізані і всі на своїх місцях.

                             * * *

    Анжеліна спускалася в низ до зали. Її плаття було чудового голубого коляру, пушисте і велике. Чорні кучері спадали на плечі. Її виразні і ніжні риси лиця підкреслював легкий макіяж.
    "Сьогодні мій старший брат Ерек виходить за Юлію. Естофель заміжній на Елізабет. Я через рік коли мені виповниться 19, повинна вийти заміж за Цезаря. Оххх я не хочу він абсолютно не моя судьба, але шлюб вже запланований, що я можу зробити. Не знаю чи моїм братам подобаються їхні дружини. Батько хороший но робить все як хотіла мати. Він важає виним себе в тому що вона не змогла побачити як ми виходимо заміж. Батько хороший, добрий, але він завжди хоче зробити так як хотіла мати, но її знами вже нема" йшла роздумуючи вона.
     "Сьогодні хороша погода" вона пішла в сад де найчастіше любила гуляти. Вийшовши за двері появився чудовий краєвид, рання роса виблискувала на сонці, подував легкий, літній вітерець. "Чудовий день!"
    Вона сіла на красиве крісло, на якому стояли дві подушки. Взяла книжку яку залишила тут вчора і почала читати.
    Аж раптом у кущах щось порухалося. Анджеліна встала із крісла, потихеньку зробила крок. У кущах щось знов заворушилося. Дівчина побачила білу луску, яка рухалася у напрямок саду. Вона із жахом охнула і щодуху побігла в дім. "Біла змія! Що вона тут робить? Такі тут не мешкають! Вони дуже рідкісні. Востанє я таку бачила перед смертю мами." дівчина побігла у свою кімнату мало не збивши покоївку.
    -Ой! Вибачаюся- сказала вона і більше нічого не чуючи побігла далі.
    Зайшовши в кімнату вона пішла до вікна і сіна на підвіконик. Кімната доволі простора, велике м'яке ліжко, картини на стінах, шафа із її прикрасами, загадкове зеркало.
    "Що тут робить змія? Якби вона мене вкусила, я могла б померти! А якщо вона вкусить когось із гостів? Це буде катастрофа!" змія не виходила у неї із голови. "Не хочу щоб змія зіпсувала свято! Потрібно розказати батьку. Він надішле слуг і вони її вб'ють"

                           * * *

    Батько Анджеліни ходив по дому і перевіряв чи все готово.
    -Як справи із приготуванням залу?
    -Усе вже готово!
    -Чудово!
    Усе йшло так як треба. Не було нічого щоб хвилюватися, еле щось його непокоїло. "Відчуваю стенеться якась біда!"

                         * * *

    Анджеліна шукала батька. Вона обігала весь другий поверх, його ніде не було. "Сподіваюся він не в саду" дівчина побігла в зал. Все було приготовлено для цього дня. Слуги ходили і розставляли все на свої місця. Метушні не було, адже все вже майже готове, вони встигають і день сонячний.
    У кінці зали Анджеліна побачила свого батька і чим швидше туди поспішила.
    -Тату! Тату!
    -Так Анджеліно.
    -Сьогодні не потрібно робити весіля- вона підійшла до нього захекаючись.
    -Ні! Все вже зроблено і заплановано. Ерек зайде за Юлію і це не обговорюється!
    -Але я не це маю на увазі!
    -Іди приготуйся. Сьогодні буде Цезаря на святі! Ти повинна справити на нього враження!
    -Так я знаю, але....- вона не змогла до говорити.
    -Ніяких але!
    Після цих слів він пішов в коридор і зачинив двері. "Чому він мене не слухає! Як завжди він думає лише про наші весілля. Батько не звертає уваги не те що ми проти, але ж я не за це. Буде жахливо якщо з кимось щось станеться. Сподіваюся змія поповзла геть"
  
                          * * *

    Вечір. Гості приїхали, церемонія відбулася. Всі у залі святкують, їдять, п'ють, все йде добре, але із голови Анджеліни не виходить змія.
    Раптом музика змінилася, із веселої і гучної в тиху, і ніжну. Наречені почали танцювати. Всі радісно вигукували. Вони танцювали повільно, витончено і ніжно. Кружля в залі, всі лиш тихо спостерігали за ними. Хоча і Ерек виглядав щасливо, Анджеліна знала що це не так. Він кохав іншу. Вона була простою людиною, не багатою, але дуже доброю. Анджеліні вона подобалася. Вони часто говорили разом. Якби не було їм добре разом, вони не могли нічого вдіяти. Їхні шлюби заплановані змалечку так як хотла їхня мати.
    Після танцю всі хлопали і вигукували молодятам.
    -Тиша! Тиша!- вогукнув найстарший брат Естофель- я хочу зробити тост молодятам- весь зал замовк- Любий мій брат Ерек і Юлія бажаю вам щасливого заміжнього життя! Вірю що в вас не буде труднощів! Живіть довго та щасливо!
    Після цих слів всі радісно захлопали і сіли за стіл.
    Анджеліна любила свого старшого брата. Він завжди був добрий до неї. Приносив їй подарунки, у них були хороші відносини один з одним.
    Гості були п'яними. "Як завжди! Якщо якесь свято всі напиваються, а потім жаліються що в них болить голова" вона не хотіла їсти. Коли вони були надворі все було добре, змії більше видно не було, тож Енджеліна трохи заспокоїхаля, але змія таки не виходила в неї із голови.
    Знову заграла спокійни й тиха музика, парочки почали танцювати.
Вона хотіла знайти батька і всеж таки поговорити з ним про змію. Дівчина йшла через зал. Пройти було складно, народу було вдосталь. Анджеліна замітила батька він був за п'ять кроків від неї. Дівчина зраділа що знайшла його. Конор закашлявся і пішов подальше в бік дверей, він не замітив її. Вона хотіла наздогнати його, але раптом перед нею з'явився Цезар. "Ну ніііі! Ну чому він? Ну як завжди проявляється коли не треба. Та бодай його качка копне! Ну шо за день"
    -Привіт моя красуне! Як настрій? Чи не бажаєш вийти зі мною на танець?- почав своє Цезар.
    -І на яке із цих питань мені відповідати?
    -Бажано на остатнє.
    -Ясно.... Дай подумати...... Напевно що н....
    -Я знав що ти це скажеш- недавшо до говорити перебив її Цезарь- Я безмежно тобі вдячний що ти погодилася- він схопив її за руку і пішов у зал.
    -Але я ж не до говорила!
    Він нічого не відповів взяв її за талію і почав кружляти разом з нею.
    "Який ж він впертий і самозакоханий! Добре що пісня скоро скінчиться і я буду мати спокій. Сподіваюся". Він усміхався і дивився на неї, за весь танець не промовив ані слова. "І я повинна вийти за нього наступного року? Добре що хоч не цього, буду мати ще рік спокою"
    Пісня скінчилася. Надворі пішов дощ.
    -Дивно сьогодні не було ні хмаринки- сказав дивлячись в вікно Цезерь.
    -Можливо вітер хмари нагнав.
    Після цих слів вона попрямувала в інший бік зали аби Цезар скоро втратив її з поля зору.
                              * * *

    Анджеліна всю ніч не могла заснути. Їй снилася змія що вела до її батька кожного разу не давала пити йому вина но він випивав його і падав мертий. Вона майже не спала.
    -Доброго ранку! Як спалося?- спитала покоївка що зайшла до її покоїв.
    -Могло бути і краще. Всю ніч снився один і той же кошмар- пожалілася та.
    -Неберіть близько до уваги це всього лиш сон.
    Покоївка помогла їй одягнутися і вийшла із кімнати. "Можливо вона права це всього лиш сон"
    Анджеліна вийшла з кімнати. Вона не хотіла їсти їй хотілося побачити батька, тож дівчина прямувала до його покоїв. "Я повинна його побачити"
    Анджеліка підійшла до дверей за якими були покої Конора.
    -Батьку можна війти- вона постукала в двері.
    У відповідь тиша.
    -Батьку ви проснулися- знову тиша.
    Вона відкрила двері. У кімнаті нікого не було. Ковдра наполовину лежала на підлозі. Дівчина вирішила підняти її. Підійшла ближче і стала не в змозі нічого зробити. Тіло немовби оніміло. На підлозі лежав її батько із розплющиними очима.
    Вона попробувала поворохнути ногою зробила крок і кінулася до батька.
    -Тату! Татууууу! Ні! Ні! Ні! Не покидайте мене! Будь ласка- але було вже піздно. Він вже давно помер, тіло охолонуло.
    Її крики почули слуги і побігли туди. Вони були в шоці від побаченого. Ненсі підійшла до Енджеліні і почала її заспокоювати. Вона відводила ту подальше.
    -Ходи до кімнати, приляжеш.

                           * * *