Сонце заходило за горизонт. Небо стало яскраво рожевого коляру. Анджеліна підійшла до вікна. "Який красивий краєвид"
    Із дверий доносився стукіт.
    -Війдіть- Після цих слів увійшов лорд Годфрі.
    -Добрий вечір!- промовив той.
    -Добрий.
    -Як ви почуваєтеся?
    -Добре..... Мабуть.
    -Я розумію таке пережити важко, але я впевнений ви впораєтесь.
    -Дякую!
    -Що до цієї теми- він прокашлявся- є препущення що його отруїли.
    -Якщо так тоді це означає що це зробив хтось з гостів, топто хтось навмисне його вбив.
    -Я теж про це думав. Я обіцяю що знайду виноваться і посаджу його за грати. Він буде відповідати за вчинене.
    -Є якісь припущення?
    -Ваший батько помер вечером, востаннє його бачили коли почався повільний танець- "Тоді коли Цезарь з'явився передді мною, тато вже випив отрути або лише хотів її випити, якби не він я можливо змогла б врятувати його!"- Покіщо немає припущень хто це зробив, та й мало слідів. Потрібно шукати далі- він вещас дивився в вікно.
    -А звідки ця людина взяла отруту?- "А якщо і змію теж принесла ця людина?"
    -Це також не відомо. Не думаю що ця людина могла знайти отруту десь тут. Можливо це також зв'язано із піратами або вигадками піратів про відьом. Якщо так цю людину можна і стратити.
    -Я дуже вдячна вам за допомогу.
    -Це мій обов'язок- Він взяв її руку поцілував і вийшов з кімнати.
    "Я була б дуже рада якби цю людину стратили! Я хочу знайти її, потрібно обшукати батькову кімнату і кабінет. Можливо ми щось пропустили". Вона відправилася до дверей. "Там зараз у кімнаті і кабінеті батька може бути лорд Годфрі і брати. Я піду опівночі тоді вже точно мене ніхто не потурбує".
                            * * *


    Настала ніч. Темрява огорнула світ. Чути лише вітер що гойдав дерева.
    Анджеліна встала з ліжка і підійшла до дверей. Кроки були такими гучними." Ну от як на зло".  Вона почала повільно відкривати двері. Воно в свою чергу почали скрипіти. Двері повільно відчиннялися, через те і гучніше скрипіли. "Я так розумію про мою похідку хтось все-таки дізнається". Вона вийшла з кімнати, двері зачиняти не стала. Їй хватило і разу. Дівчина попрямувала по коридору, стараючись йти як най тихіше но нічого не получалося.
    Було дуже темно і Анджеліна майже бачила навколишнє середовище. Вона дійшла до сходів, почала спускатися. Кроки стали ще гучнішими. "Можливо мені вернутися назад?" її вже брали сумніви, але цікавість брала верх. Спустившисі за сходів, дівчина попрямувала до кабінету. " А якщо там буде щось що підкаже мені хто винен в батьковій смерті? Хоча звідки? Но я хочу знати хто вбив мого батька!".
    Перед нею постали двері до кабінету батька. "Ну що ж я чекала не довго". Вона відчинила двері які теж як на зло почали скрипіти. "Ну звісно, як без того?" Дівчина зайшла в кімнату. Було тихо, зимно і моторошно. "Якось мені так не зручно тепер тут находитись". Анджеліна підійшла до батькового стола. "Так, вона тут". Дівчина простягла ключ до тумбочки вставила його. "Він підійшов! Так це чудово но що тоді він робив у мене в кімнаті?" Вона відімкнула тумбочку і відкрила її. Було дуже темно і ледве видно що там є. Вона рукою відчула папір і щось невелике. "Що це? Якась скринька. Невелика цікаво що в ній може бути?".
    Із коридору почали доноситися кроки. Анджеліна схопила папір і скриньку, закрила тумбочку і швидко сховалася в шафі.
    У кімнату хтось зайшов. Світло з вікна не доходило до людини, було видно лише чорний силует. По ньому вона зрозуміла що це чоловік. Той пройшовся по кімнаті. Його кроки були дуже важкими. Дівчина боялася дихати " що буде якщо він мене замітить? Що я йому скажу? Він такий злий останнім часом. Як він зреагує якщо побачить мене? Про що він подумає. Блін так страшно. Так дивно. Чому так багато питань і так мало відповідей?". Постать відправилася в бік дівчини. Він підійшов до шафи став. Через темноту дівчина не могла сказати куди він дивиться, але відчувала що на неї. Хоча можливо це лише тому що їй страшно. Постать заворушилася. Чоловік підійшов до вікна. Хмари розтупили місяць і його світло освітило лице чоловіка.
    Анджеліна мало не ахнула побачивши Ерека. Той стояв і дивився в вікно. Його риси лиця було добре видно під місячним світлом. Скули, недовге чорне волосся чо було зачесане на бік. Темно карі очі. Він стояв і ворожим поглядом дивився в вікно.
    "Що він тут робить? Чому він такий злий? Як мені звідси вийти непоміченою? Блін! ну чому мені так не везе?"
    Ерек поворухнувся, знову подивився еа шафу і вийшов з кімнати. "Ну хоча б він вийшов. А як мені тепер дістатися кімнати непоміченою?"
    Вона сиділа в шафі ще 5хв. "Думаю він вже далеко, потрібно чим по швидче вийти звідси". Вона потихеньку вийшла з шафи. Дівчина старалася робити дуже тихі кроки. Йшла дуже повільно. "Так в мене нічого не получиться. Треба пришвидчитися але тоді буде гучніше". Дівчина дійшла до дверей які були відчинені. Ерек  їх не зачиняв, таке не відчиняв. Вона перед ним лишила двері відчиненими. "Ну чому я не зачинила двері? Тепер він точно знатиме що тут хтось був". Анджеліна не стала зачиняти двері щоб підозр було менше. Дівчина прямувала на другий поверх. Кроки як правило були гучними. Дівчина старалася як потіхіше, але также як і пошвидше. Дійшовши до своєї кімнати, вона увійшла і постаралася зачити двері як найтихіше но нічого не получилося. Зачинивши двері Анджеліна пішла до свого стала з тумбочками коло зеркала і поставила свою знахідку у найнишщу шухляду. "Стоп! Я шухляду в батьковому кабінеті не замкнула. Це точно хтось з моїх братів замітить. Вони будуть тут пити поки не знайдуть заповіт, а тоді коли все буде вирішено вернуться до своїх домів. Ерек так просто сьогоднішню ніч не залишить!"
    Анджеліна лягла в ліжко. Щойно її голова торкнулася подушки царство сну одразу забрало її в свої обійми.

                            * * *


    Анджеліна була в бібліотеці, читала книжку про піратів. Було спокійно суцільна тиша. Раптом на неї впала книжка, одна, друга, третє книжки падали і паділи. Дівчина почала бігти до дверей. Вони були замкнуті. Вона намагалася їх відкрити дьоргала ручку, але нічого не получалося. Анджеліна розвернулася і побачила білу змію що скидувала книжки з верхніх полиць. Вона була вже дуже близько. Змія скинула остатню книжку і зникла. Дівчина підійшла до книжки, вона була батькова улюблена про піратів. Із книжки раптом виповзла змія і накинулася на дівчину.

                            * * *


    Анджеліна різко прокинулася. Піднялася вся в поті. "Фууух це був сон. Якись він дивний. Що він означає? Знову ця змія. Я так розумію вона буде мене переслідувати мене все життя".
    -Доброго ранку! Як спалося?- в кімнату зайшла Ненсі. Вона яу завжди в чудовому настрої.
    -Доброго! Я виспалася!- Вона трохи прибрезала. Тепер її не хотілося нікому розказувати про те що її беспокоїть.
    -От і чудово!- Ненсі подала її сніданок в ліжко- Смачного- промовила та і вийшла з кімнати.
    Анджеліна встала з ліжка і попрямувпла до скрині. Вона відкрила тумбочку і взяла папір. На ньому було написано "Для Анджеліни". Розгорнула його і почала читати.
    "Якщо ти читаєш його скорше всього я мертвий. Я хотів аби ти прочитала це тоді коли мене вже не буде. Я знаю ти сильна дівчинка і справишся, будеш жити дальше своїм життям. Я знаю ви шукаєте заповіт. Він в бібліотеці. А тепер Анджеліно якщо ти знайшла цей лист тоді і скриню також, в ній є дещо дуже ціне! Я хочу аби ти відкрила скриню і зрозуміла що там і чому вона таке важливе. Дальше ти сама вирішиш що робити. Я надіюся на тебе!"
    "Що там? Важливе..... Що може бути такого важливого в маленькій скринці? Чому він простоне написав що там і чому воно важливе? Чому батько хоче щоб я це зрозуміла? Чому імено я? А де мені шукати ключ? Ще якісь загадки? Якщо Я буду шукати ключ, а я буду шукати! Брати мені будуть мішати. Так батько сказав що заповіт в бібліотеці. Вона мені також снилася, але це всього лиш сон. Потрібно в бібліотеку знайти заповіт тоді я зможу спокійно зробити те що мене попросив батько. Але я також хочу знайти того хто вбив його. Йой скільки проблем на мою голову".