Напитись рікою
Євгенія Стрельченко
Ти впала , немов та зірка Із небосхилу в забуття. Десь в грудях засвистіла дірка, Розміром з моє життя. Куди ти йдеш, А я, з тобою? Напитись з дна рікою? Лишень, якщо ти потім оживеш. Ти проросла в мені , немов клітина, Що хоче вічного буття, А я всього лиш на всього людина, Яка ,без тебе, втомилась від життя. Не те щоб завтра помирати, Але доки живу, я хочу відчувати , Що десь там ,за гранню смерті, Із пам'яті не будеш стерта.
2021-08-08 21:59:47
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Євгенія Стрельченко
Вірш, який народився від споглядання на зорі. Я ніколи не контролюю сюжет. Пишеться, ніби саме по собі.
Відповісти
2021-08-08 22:01:43
Подобається
Інші вірші поета
НЕБО В КРАПКУ Велетень Статус "в мережі " Моросить
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Тесса
@caxxap16
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3872
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13455