Напитись рікою
Ти впала , немов та зірка Із небосхилу в забуття. Десь в грудях засвистіла дірка, Розміром з моє життя. Куди ти йдеш, А я, з тобою? Напитись з дна рікою? Лишень, якщо ти потім оживеш. Ти проросла в мені , немов клітина, Що хоче вічного буття, А я всього лиш на всього людина, Яка ,без тебе, втомилась від життя. Не те щоб завтра помирати, Але доки живу, я хочу відчувати , Що десь там ,за гранню смерті, Із пам'яті не будеш стерта.
2021-08-08 21:59:47
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Євгенія Стрельченко
Вірш, який народився від споглядання на зорі. Я ніколи не контролюю сюжет. Пишеться, ніби саме по собі.
Відповісти
2021-08-08 22:01:43
Подобається
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2637
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5699