Мирослава та Захар знову зустрілися з Іриною в її кабінеті у психіатричній лікарні. Атмосфера була більш офіційною, ніж під час їхньої першої зустрічі, хоча легка напруга, що виникла між Мирославою та Захаром, все ще відчувалася. Ірина сиділа за своїм столом, розкладаючи перед собою медичну карту Віктора та результати останніх обстежень.
— Доброго ранку, Ірино, — привіталася Мирослава, сідаючи за стіл. — Вчора ми з Захаром відвідали матір Віктора.
— Доброго ранку, — відповів Захар, займаючи своє звичне місце біля вікна.
Ірина відірвала погляд від документів, дивлячись на Мирославу з цікавістю.
— І як пройшла розмова? Щось нове вдалося дізнатися?
Мирослава кивнула, займаючи стілець навпроти столу.
— Розмова була дуже емоційною, — відповіла Мирослава. — Травма від ракетного удару, втрата батька… це, безумовно, ключовий момент. Але, як ти і казала, симптоми Віктора виходять за рамки звичайної ПТСР чи деперсоналізації.
Ірина зітхнула, перегортаючи сторінки медичної карти.
— Саме так. Клінічна картина залишається нетиповою. З одного боку, явні ознаки деперсоналізації та дереалізації – відчуження від власного тіла, спотворення сприйняття реальності, емоційна відстороненість. З іншого – ці аномалії, про які я вам говорила, це не вкладається в жоден відомий мені діагноз.
Захар, до цього мовчазний, нарешті подав голос, повернувшись від вікна. Його тон був спокійним, але впевненим.
— Ірино Сергіївно, якщо дозволите, я б хотів уточнити деякі деталі. Ви згадували про реакцію пацієнта на дзеркала. Можете розповісти про це докладніше?
Ірина трохи здивувалася прямоті питання Захара. Мирослава, навпаки, ледь помітно нахмурилася, відчуваючи напругу.
— Так, звичайно. Реакція була… несподіваною. Під час стандартного психіатричного обстеження я попросила Віктора подивитися у дзеркало. Спершу він просто відвернувся, але коли я наполягла, у нього почалася різка панічна атака. Прискорене серцебиття, пітливість, ступор, вербальна агресія… Він почав викрикувати незв’язні фрази, змішані з лайкою та… — Ірина на мить завагалася, підбираючи слова, — …наче повторював уривки слів, які не зовсім збігалися з його звичною манерою мовлення.
Захар уважно слухав, не перебиваючи. Мирослава, навпаки, відчувала скептицизм. Вона розуміла занепокоєння Ірини, але схилялася до більш раціонального пояснення.
— Ірино, чи можливо, що це просто прояв глибинного стресу? Дзеркала можуть асоціюватися з травмою, зміненим сприйняттям себе. А щодо його промов… чи не могло це бути просто несвідомою імітацією? Мозок людини іноді вириває з підсвідомості фрази, почуті десь раніше.
Захар повернувся до Мирослави, його погляд був спокійним, але проникливим.
— Мирославо, я розумію ваш скептицизм. Але чи не занадто багато "збігів" для звичайного стресу? Страх дзеркал, архаїчна мова, холод… ці симптоми нагадують опис одержимості в багатьох культурах. Я не стверджую, що це обов'язково містика, але ми не можемо ігнорувати ці аномалії. Нам потрібно розглянути всі можливі версії, включаючи й цю.
Між Мирославою та Захаром виникла напружена пауза. Ірина мовчки спостерігала за їхньою дискусією, її погляд виражав роздуми та невпевненість. Вона розуміла аргументи обох фахівців, і її власний конфлікт між науковим світоглядом та незрозумілими симптомами пацієнта лише посилювався. Медична експертиза ставала полем для конфлікту інтерпретацій, де раціональне пояснення психологічної травми зіштовхувалося з можливістю чогось більшого, нез'ясовного, що виходило за рамки наукового розуміння.
Ірина подивилася на Захара з сумішшю цікавості та скепсису.
— Ви маєте на увазі містичну версію? Захаре, ви ж розумієте, що в науковій психіатрії немає місця для одержимості чи духів минулих століть.
Захар спокійно витримав її погляд.
— Ірино, я цілком усвідомлюю рамки наукової психіатрії. Але ми стикаємося з випадком, що виходить за ці рамки. Симптоми Віктора не вписуються в жоден відомий діагноз. І ігнорувати аномалії лише тому, що вони не вписуються в нашу звичну картину світу, було б непрофесійно. Травма могла стати каталізатором, спусковим гачком для чогось, що лежало глибше. Можливо, вона послабила його психічний захист і зробила вразливим до … — він знову завагався, — … до інших вимірів реальності.
Мирослава слухала їхню дискусію, відчуваючи напругу. Вона розуміла аргументи обох сторін. З одного боку, раціональне пояснення психологічної травми виглядало логічним та обґрунтованим. З іншого боку, ігнорувати аномальні симптоми було б легковажно. І аргументи Захара про можливість містичного впливу, хоч і звучали незвично для наукового вуха, не можна було відкинути повністю, особливо в контексті незвичайної картини Віктора.
— Добре, — сказала Мирослава, намагаючись знайти компроміс. — Розгляньмо обидві версії. Психологічну та містичну. Ірино, що ви думаєте про подальші обстеження? Можливо, потрібні додаткові аналізи, МРТ, ЕЕГ? Щоб виключити органічні ураження мозку або інші фізичні захворювання, що можуть давати схожу симптоматику.
Ірина помітно полегшено зітхнула, наче знайшовши вихід з глухого кута дискусії.
— Так, я думаю, це було б розумно. Я вже призначила Віктору МРТ на сьогодні. Результати будуть завтра зранку. ЕЕГ також можна зробити, щоб виключити епілепсію чи інші неврологічні проблеми. І аналізи крові потрібно повторити, щоб перевірити загальний стан організму. Щодо психологічної діагностики… Мирославо, які методи ви б порадили використати в цьому випадку?
Мирослава задумливо потерла підборіддя, зважуючи варіанти.
— Для початку, — сказала вона, — нам потрібно поглиблено оцінити рівень дисоціації Віктора. Шкала дисоціативних переживань (DES-II) буде корисною, щоб виміряти інтенсивність деперсоналізації та дереалізації. Також я б рекомендувала тест на травматичний стрес (ITQ) для оцінки симптоматики ПТСР та виявлення можливих супутніх розладів, таких як тривожний чи депресивний розлад. Можливо, проєктивні методики, як тест Роршаха, можуть дати додаткову інформацію про його підсвідомі конфлікти та емоційний стан.
Ірина уважно записувала назви тестів у медичну карту.
— Добре, Мирославо. Я замовлю ці тести для Віктора на найближчий час. Що ще? Можливо, гіпнотерапія? Ти згадувала про гіпноз під час нашої першої зустрічі.
Мирослава завагалася. Гіпноз був потужним інструментом, але і етично неоднозначним, особливо в такій незвичній ситуації.
— Гіпноз може бути корисним для дослідження підсвідомості Віктора, для виявлення травматичних спогадів чи прихованих конфліктів. Але нам потрібно бути дуже обережними. В його стані гіпноз може бути як корисним, так і шкідливим. Потрібно ретельно зважити всі ризики та переваги.
Захар знову подав голос, його тон був більш рішучим, ніж раніше.
— Ірино, Мирославо, дозвольте мені висловити свою думку. Я погоджуюся, що психологічна діагностика необхідна, щоб виключити органічні причини та оцінити глибину психологічної травми. Але я вважаю, що ми не повинні обмежуватися лише раціональними методами. Симптоми Віктора вказують на можливість містичного впливу, і ігнорувати це було б помилкою.
Він повернувся до Мирослави, дивлячись їй прямо в очі.
— Мирославо, ви майстер гіпнозу. Чи не могли б ви використати свої навички, щоб встановити контакт з … — він зробив паузу, — … з тим, що турбує Віктора? Не лише на рівні підсвідомості, а й на іншому рівні реальності? Можливо, гіпнотичний сеанс може стати каналом для діалогу з … цим невідомим впливом.
Мирослава подивилася на Захара з сумішшю здивування та зацікавленості. Вона розуміла, що він пропонує вийти за межі традиційної психології, зробити крок у невідоме, у сферу містичного дослідження. Це було ризиковано, непевно, але і водночас … цікаво. Вона відчувала внутрішній потяг до розгадки цієї незвичайної таємниці, що виходила за рамки звичного розуміння.
Ірина мовчала, спостерігаючи за їхньою дискусією. Вона була лікарем, науковцем, і містичні версії суперечили її світогляду. Але клінічна картина Віктора дійсно не піддавалася звичайним поясненням, і вона починала відчувати сумнів у власній компетентності. Можливо, для розгадки цієї таємниці потрібен був нетрадиційний підхід, поєднання наукового знання з інтуїцією та … можливо, навіть містикою.
— Захаре, — повільно промовила Мирослава, зважуючи кожне слово. — Я розумію, що ви пропонуєте. І я … я готова спробувати. Але нам потрібно діяти дуже обережно. Гіпноз в таких випадках може бути небезпечним. Нам потрібно ретельно підготуватися, розробити чіткий план дій та врахувати всі можливі ризики. І … — вона поглянула на Ірину, — Ірино, нам потрібна ваша підтримка. Навіть якщо ви скептично ставитеся до містичної версії, нам важливо мати медичний контроль під час сеансу гіпнозу. І результати МРТ та інших обстежень будуть дуже важливі, щоб виключити органічні причини. Ми повинні діяти комплексно, використовуючи всі доступні нам методи, щоб допомогти Віктору.
Ірина подивилася на Мирославу та Захара, бачачи в їхніх очах рішучість та готовність йти до кінця у розгадці цієї незвичайної таємниці. Вона відчула, що стоїть на порозі чогось невідомого, що виходило за межі її звичного розуміння медицини та психіатрії. І цей невідомий світ одночасно лякав і притягував її своєю загадковістю.
— Добре, — сказала Ірина, повільно кивнувши. — Я згодна. Ми будемо діяти разом. Я забезпечу медичний контроль під час сеансу гіпнозу. І завтра зранку ми подивимося результати МРТ та інших обстежень. Можливо, вони дадуть нам хоч якісь підказки. А поки що… — вона поглянула на медичну карту Віктора, — …почнемо з психологічного тестування. І будемо готуватися до гіпнотичного сеансу. Нам потрібно розробити детальний план дій і продумати всі можливі сценарії. Справа складна, і ми повинні бути готові до будь-чого.
Мирослава лише ствердно кивнула. Її думки вже ковзали вперед, аналізуючи можливі результати й ризики. Зустріч завершилася, але відчуття тривоги не полишало її.
Вона вийшла з будівлі лікарні у вечірню прохолоду. Повітря було насичене сирістю, і десь далеко гриміло. Шлях додому минув у напівсвідомому стані — автоматично, бездумно, ніби між двома реальностями: сьогоденням і глибоким аналізом ситуації.
Ключі легко ковзнули у замкову щілину. Двері клацнули, і квартира зустріла її звичною тишею та напівтемрявою вечірнього міста за вікнами. Скинувши піджак на спинку крісла, вона пройшла на кухню, автоматично ставлячи чайник на плиту. Поки вода закипала, її погляд мимоволі зачепився за відображення у темному склі вікна — втомлене обличчя з ледь помітною іронічною посмішкою.
"Розслідування, – подумала вона, наливаючи чай у велику чашку. – Розслідування одержимості в психіатричній лікарні. Звучить як початок анекдоту, або сценарій трешового фільму жахів."
Вона зробила ковток гарячого чаю, відчуваючи, як тепло розливається по тілу. Погляд знову повернувся до думки про Захара. "Захар… – промовила вона вголос, наче смакуючи це ім'я. – Загадковий пан екзорцист. Мовчазний, спостережливий, з поглядом, що пронизує наскрізь. І з цими своїми… дивнощами. Серйозно? Екзорцизм? Невже він і справді в це вірить?"
Сарказм прослизнув у її голосі, але за ним ховалася цікавість. Вона, як науковець, звикла до раціональних пояснень, до фактів та доказів. Але Захар… він був іншим. Іншим підходом, іншим світоглядом, іншою… енергетикою. Вона не могла заперечити, що його спостережливість вражала, а аналіз – хоч і базувався на дивних припущеннях – був… незвичним. Принаймні, не банальним.
"Ірина, бідна Ірина, – подумала Мирослава, усміхаючись куточками губ. – Застрягла між наукою та містикою, як між двома стільцями. І хто їй допомагає? Психологиня-скептик і мовчазний екзорцист. Команда мрії, нічого не скажеш."
Раптом, з кутка кімнати, де завжди любив сидіти Каркуша, пролунав різкий каркаючий звук. Мирослава здригнулася, хоч і звикла до несподіваних появ Каркуші. Вона повернула голову, побачивши знайому чорну тінь на карнизі – великого ворона, що пильно дивився на неї своїми темними очима.
Каркуша розправив крила, перестрибнувши на спинку крісла поруч з Мирославою, і раптом чітко, хоч і трохи хрипло, промовив:
— У чужий монастир зі своїм уставом не ходять.
Мирослава здивовано підняла брови.
Вона зробила ще ковток чаю, дивлячись на ворона, що мовчки сидів поруч, настовбурчивши пір'я.
"Цікаво, до чого це він? – подумала Мирослава. – До чого ця приказка про монастир і устав у контексті Захара та його … екзорцизму?"
Мирослава ледь помітно усміхнулася. Каркуша, як завжди, говорив загадками, але в його словах часто був прихований сенс. Каркуша раптом злетів з карниза, крокуючи по кімнаті та знову каркнувши щось нерозбірливе. Мирослава провела його поглядом, залишаючись сидіти в кріслі з чашкою чаю в руках, поглинута роздумами. Розслідування справи Віктора здавалося все більш заплутаним та непередбачуваним, а партнерство з мовчазним екзорцистом – все більш … захопливим. І каркання Каркуші лунало в тиші вечірньої квартири, наче заклик зануритися глибше у світ тіней минулого, де межа між раціональним та містичним ставала все тоншою та невизначеною.