Безкінечність
Людмила Скрипко
Мені з тобою завжди світ щасливий - У спільному полоні ми без бою. Ти дарував безкраї небосхили І право залишатися собою. Ти мовчки брав у руки мою руку, Без слів стискав,дивився пильно в очі. І погляд той пускав за вітром тугу, Давав надію :"Буде все,як схочеш!" Я пам'ятаю, я губила сили. Ти поруч був надійною стіною. Коли я падала, коли втрачала віру У світле завтра, в крила наді мною. Коли я плакала, безсило склавши руки, Ти міцно обіймав мене за плечі. І тишу рвав шалений серця стукіт. В твоїх обіймах мить, як безкінечність.
2021-11-24 04:29:08
3
0
Інші вірші поета
Лиш раз на рік Чи світ без тебе існував? Я до тебе Мені б уверх...
Інші поети
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6245
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12113