***
З лютого змінилась - не впізнати,
Ти була, як літо, стала - осінь.
Важко "до" і "після" поєднати,
Плачучі з вікна в ранкову просинь.
Бачити вже майже цілий рік
Очі не зелені, сірі-сірі
В дзеркалі. Майнув мов цілий вік...
У рудім волоссі пасма сиві.
Втрати, болі, де набратись сил,
Серця щим від вічної печалі.
Не чиїсь, а твій то батько, син,
Коли ти працюєш у шпиталі.
Ти не плачеш, плакати ніяк!
Маєш виглядом своїм давать надію.
Коси кольором, немов новий мідяк,
Зафарбуєш. Слухаєш про мрії,
Набираєш мамам в телефон,
Пишеш повідомлення дружинам.
Все ніби в тумані, наче сон,
І ніхто не бачить - вполовину
Ти живеш життями тих людей,
Як бинти чаклуєш в сніжно-білі,
Слухаеш потік думок, ідей.
Бачиш знову очі сірі-сірі
В дзеркалі, коли приходиш в дім.
Скільки в них ти заховала болю?
В них дощить... Ще трошки й гуне грім,
А було колись густе зелене поле.
20.01.2023
27.08.2023
0
0