Жити складніше

Лілія Гулик

Люди бояться смерті, деякі навіть панічно А що як не встигнуть пожити? Та кожен день живуть мов перший, наче доля берегтиме їх вічно Як на мене все трохи складніше Треба боятись жити Треба боятись жити у страху та зневірі Треба боятись жити без моралі як дикі звірі Треба боятись жити, коли себе не любиш Треба боятись жити, коли інших людей губиш Вмирати просто Жити складніше Знайти у серці своєму гармонію Щодня витягаючи себе ж із агонії І кожен день робити складний вибір Нарешті зрозуміти, що ти важливий Вмирати просто Жити складніше Ти можеш шукати вічні відмовки Чому ти не почуваєшся щасливим Та це лише вибір, який ти робиш Обери правильно, це важливо! Вмирати просто Жити складніше Я не відкрию тобі ніяких таємниць Та сподіваюсь донести думку Що ти можеш абсоютно все змінить Достатньо лиш не опускати руки. Вмирати нудно Жити веселіш

06.10.2022

10

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Лілія Гулик

@Лео Лея вірш саме про це, дякую) тримаймо щастя в собі, тоді воно буде з нами завжди)

Відповісти

06.10.2022, 12:00

1

Лілія Гулик

експериментую)

Відповісти

08.10.2022, 19:29

Подобається

Лілія Гулик

подумаю над цим

Відповісти

08.10.2022, 19:33

Подобається

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1906

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11443