Злата прокинулася сьогодні дуже рано, ще о шостій годині ранку, коли Рампус, як це й притаманно котам, ще ніжився на підвіконні під сонечком. Злата ж не могла собі такого дозволити, оскільки сьогодні на неї чекала важлива робота. Вона повинна була виконати усі 143 пункти з Кармінового списку. Отже, першим пунктом було приготувати магічний відвар. Злата взяла поскулат у якому планувала його варити, розпалила вогнище і стала робити все так, як зазначив Кармін:

Для приготування декоктусу або як ви, люди, кажете відвару, необхідно подрібнити один корінець солутки білоголовий (знаходиться у пляшечці під номером 21), 3 корінці арабели (пляшечка під номером 5) і 31 квітку ропурастра (знаходиться у великій, зеленій банкі в комірчині). Залити суміш 200 тікубатами (це 1 склянка) води і накрити кришкою.

Після приготування охолодити. Але не забувай, декоктус дуже гарячий, будь обережною і не обпечись, а якщо це все-таки сталося, візьми помазку помаранчевого кольору (вона від опіків) і намаж нею рану. Та я все ж думаю, що до цього не дійде. Будь уважною і дотримуйся пропорцій, я скоро повернуся.

                                                                                   З любов’ю Кармін-чарівник

– Ну ось і все, – сказала Злата поставивши поскулат на вогнище. – Що там далі за списком? «Погодувати Себастьяна», – прочитала вона. Гадаю із цим я вже точно впораюся. Тільки хто це може бути? Подумаймо логічно, якщо його потрібно годувати овачами, значить це травоїдна тварина. Думаю, якщо я огляну територію чарівникового помешкання, то неодмінно знайду те, що шукаю. Або того.

Вона так і зробила. Подвір’я чаклун мав чималеньке. У нього був власний, великий сад, хоча рослини, що там росли, були не такими вже й звичайними, деяких з них Злата навіть не знала. Чарівник також мав свою конюшню, проте коней там, як не дивно, чомусь не було. За конюшнею простягнувся ряд дерев’яних кліток з дивними тваринами. Були тут і різнокольорові миші й смугасті нутрії і навіть мініатюрні, хвостаті поросята, а в самому кінці ряду Злата натрапила на дерев’яну дошку, а на ній напис білою фарбою «Себастьян».

Себастьяном виявився дуже милий, чорно-білий кролик з великими, сяючими очима. Злата простягла йому морквину і він хутенько з нею впорався. Потім вона дала йому ще дві морквини і капустку, зовсім забувши про настанову чарівника, який просив його менше годувати, адже кролик так мило все це їв, що втриматися і не доти йому ще, було просто неможливо. Тому дівчина програлася з ним ще десь з годину і потім почула несамовитий крик.

– Що сталося? – сказала Злата, вбігши до будинку і побачивши густі стовпи темного диму.

– А хай йому грець, – залаявся кіт, кашляючи, що не абияк здивувало дівчину. – Ти ледь нас не спалила, юна понно.

– Ой, – сплеснула Злата, – я забула про декоктус, який мала приготувати до повернення Карміна.

– Молодець. Якби не я, то Карміну не було б куди повертатися, – зіронізував елькарабуст.

– Дякую, Рампусе, не знаю, щоб я без тебе робила.

– Ну добре, – розм’як кіт. – Давай все це прибиремо, а потім приготуємо новий декоктус.

– Схоже за останню годину я тільки ще більше добавила собі роботи, – сказала дівчина дістаючи ганчірку.