@kataiss
автор-початківець; студент-журналіст;
Вірші
хвороба "к".
я ураган, я буря, я стихійне лихо. керую хмарами, дощем, вогнем. не можу без невинних жертв, без тих, хто попаде у смерч. у смерч моїх бурхливих вигадок, ілюзій, здається, я на грані почуттів і в мить я плачу. і сміюся. хвороба? смерть? але не знала я тоді напевне, що це один із проявів того, що називається кохання. 11/10/18
6
0
414
ментальність.
××× ××× ××× закрила очі - вже опівніч; хороший настрій змило ніччю. думки, тривоги, почуття... чому така туга важка? сьогодні друзів вмить не стало, зірвалися тісні зв'язки, печаллю огортаю всі вулиці, ставки, містки. іду, гублюся і вертаюсь, вир спогадів в думках застиг: нам було дуже добре разом, але, на жаль, пройшли роки. так в чому суть і що причина такого небажаного дива, коли була і вірність і довіра, а вмить залишилась година. година до прощального кивка. кивка надії. 23:59 10/10/18
6
1
466
я.
××× ××× ××× Вимикаю набридливе денне світло, Занурююсь в суцільну темряву. Мовчу, говорю з собою потайки, Навіть Бог не зможе почути Плин моїх думок. На кухні холоне приторно-солодкий чай, А я знову боса під дощем. Здаюся вище дерев, Вище багатоповерхових будинків Та навіть одчинених на горище дверей. До мене звертаються, А я не чую нічого, Окрім музики в своїй голові. Швидка, спокійна, ритмічна та хаотична - Як я. Шикуюся по лінії стін, Витанцьовую піруети, Граю Шопена на уявному піаніно. Створюю галас. Мені велено зникнути З-під вікон, під'їздів, алей. З голів людей, не людей, королев. Але я не слухаю, І багато не бачу. Беру автобус — їду на ранчо. В мене є надія на щасливе майбутнє, А поки я хочу кричати. 3/10/18
5
0
531
кімната.
××× ××× ××× гучна кімнатна тиша тисне, витісняє, б'є. не можу обернутись — позаду мене хтось є. чийсь шепіт лоскоче слух, змушує тремтіти. я чую кроки - це не може бути привид! двері на замок, підперти стільцями. залізти під ковдру, молити пощади. закрию очі - все це неправда, але ж що там гадати, як вже не жива я. 6/10/18
7
2
457