У моїй голові...
Олександр Строков
У моїй голові сотні тисяч кімнат, І кожна з них зберігає лиш мить. Вона зберігає десятки тисяч падіннь, Але і кожен вибух переможних гармат Темні й похмурі усі ці кімнати, Хоча... Лиш в одній із них світло горить. Тільки замок я не можу зірвати, Подивитись що за цими дверима стоїть. Може за ними якась радісна мить, Та, що насправді щаслива для мене. Може за ними схована якась сцена З життя мого, що митю мене веселить. Хоча неважливо що за тими дверима, Може то моє світло, що світить у фіналі. Може то мої мрії, за тими дверима. Але час, їх відкрити ще не настав.
2020-05-02 19:05:24
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Вікторія Яковчук
👏👏👏🔥
Відповісти
2020-05-04 04:52:26
1
Олександр Строков
@Вікторія Яковчук Дякую)
Відповісти
2020-05-04 06:43:27
Подобається
marcus step
Дуже добре і змістовно.
Відповісти
2020-05-06 18:58:48
1
Інші категорії
Вірші в прозі Любовні Вірші до свят Для дітей Гумористичні Ода
Інші поети
D. K.V.
@d_kv
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11998
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10141